Читать «З далеких планет» онлайн - страница 18

— Або загинула, — з гіркотою сказав я.

— Ні! Я певен, що ні. Прилади показують, що експеримент удався.

— Як же тепер бути? Як урятувати її? Чи ви залишили її напризволяще?

Професор уважно поглянув на мене, трохи помовчав, ніби обдумуючи відповідь, і сказав:

— Багато залежить від вас… А може, навіть усе. Не треба гаяти часу. Дайте згоду… і, може, все буде добре…

— Ви хочете, щоб я… пішов туди?

— Так. І знайдете її. Це — єдиний вихід. Врятуєте Люсі… і прислужитеся науці.

Я мовчав, гарячково думав. Що робити? Як бути? Невже це ймовірно — те що говорив Шрат? Світ поряд з нами, інше, невідоме життя? І в ньому — Люсі, одинока, покинута, безпорадна.

— А що це дає вам? — раптом запитав я професора.

— М-м…Якби вам сказати, — не знайшовся одразу Шрат. — Це не зовсім дозволено… говорити… Але оскільки ви зв’язані з нашою роботою, я скажу. Перше — проблема антиречовини. Друге — проблема невидимого пересування в просторі.

Я промовчав. Я добре зрозумів, для кого вигідне таке пересування. Вторгнення в чужі країни серед білого дня прямо з вакууму, з пустоти. Як завжди, монополії могли застосувати найколосальніші відкриття науки лише для руйнування.

В моїй душі зріло обурення. Але я не хотів заперечувати Шрату. Треба було подумати про долю Люсі. А професор, схилившись наді мною, лагідно говорив:

— Подумайте. Але відповідайте негайно. Бо може бути пізно. Ми не знаємо, що там з нею, куди вона піде, що зробить.

Я намагався уявити собі життя без Люсі. Робота… дні і ночі з іншими людьми, без її слова, без її погляду… Ні, ні! Це неможливо!

З мороку виринуло її неповторне обличчя, ніжний голос докірливо сказав:

— Ми ніколи не розлучимось. Чуєш, Генріху!

Так, так! Це вона сказала перед прощанням. Перед проклятим експериментом. Вона відчувала, що наступить розлука. Ми будемо разом, сказав я їй тоді. Вона вірила, що я зроблю все, щоб не розлучатися з нею. Я повинен виконати свою клятву. І шлях — лише один. Єдиний. Іти за нею. Так. Вирішено.

Я підвівся, встав. Шрат дивився на мене, ніби кіт на мишу. Я відчував це, я розумів, про що він думає, але мені все було байдуже. Я піду назустріч коханій, я знайду її в дивному світі, якщо він існує… або загину на тій дорозі, де загинула вона.

— Я готовий, професоре.

Шрат міцно потиснув мені руку, відкинув недокурену сигару, дістав нову. Тремтячими руками почав надрізувати її. Схвильовано сказав:

— Ви герой, Уоллес. Скажу вам одверто — бажаючих іти на той світ не дуже багато…

— Це не дивно, — іронічно всміхнувся я.

— Просто — це незвичайно. Це перевертає всі наші поняття про світ. Але потрібні піонери. Колись подорож між світами буде звичайною і необхідною. І майбутні покоління не забудуть вас… І Люсі…

— Не будемо говорити про це, — сухо сказав я. — Ви знаєте, що я йду не з любові до вашого експерименту.

— Гаразд, гаразд! Не будемо сперечатися. Ходімо в зал. Там проведемо інструктаж… і з богом…