Читать «Аурентина» онлайн - страница 57

Ледь чутне дзижчання коло самого обличчя, приглушений крик Нори. Регіс рвонувся так, що ледве витримали захвати крісла, два-три шприци впорснули в його тіло заряди заспокійливих речовин.

— Що це, лікарю? Вертикальні смуги, блакитний і зелений колір…

— Зосередься. Сфокусуй.

— Перила балкона! Слово честі, перила балкона! Норо, де ти! Норо!

— Я тут, тут, любий, дивлюся тобі в очі…

— Аркашо, чому… Чому я її не бачу! Що це таке? Звідки тут дерево… вишні… — Професоре, як йому керувати цією машинкою?

— Стоп. Мовчіть обоє. Регімантасе, я замінив твої пошкоджені клітини крйсталоблоками. Вони вмонтовані у крісло. А сигнали іззовні транслює передатчик типу “Флаїнг”. Твоє літаюче око.

— А, телекамера із зворотним звязком!

— Так. Найновіша. Невичерпний запас руху. Швидкість — близько тисячі кілометрів гаг секунду. Живиться будь-якою енергією. Жени, куди заманеться. Керується твоїм бажанням. За два-три дні навчишся. Літай!

Нора дивилася на професора з вдячністю. Регіс тримав обома руками ьйого руку і гаряче, безладно, нерозбірливо дякував. Косов відчув ніяковість, відкланявся і збіг униз. Коли він виїжджав до воріт, од вітрового скла відскочила яскраво-червона літаюча істота, трепетна, мов метелик, вся пронизана ритмічними спалахами. Регіс вчився керувати…

Але встановлений мир Регімантаса й Нори не був зруйнований.

Увечері хворий сидів на балконі н пив міцний чай із свіжими вишнями. “Флаїнг” висів, тріпочучи червоними вогнями, над розгорнутою газетою. Повітря насичувалося ароматами близького квіткового лугу, по річці ковзали тіні човнів, палахкотіло вогнище на далекому березі під кручею.

— Зірка рухається, — повідомила із свого крісла Нора.

— Де? — захрипів Регіс, і “Флаїнг”, що яскраво світився, заметався над садком. Він виписував заплутані зигзаги — бо саме так рухається людський погляд, коли щось шукає.

— А-а, бачу… Це, мабуть, висотний літак.

— А може, супутник? Поглянь, любий…

І літаюче око, майнувши блискавкою над верхівками яблунь, зникло.

Регіс швидко наздогнав зірочку. Не зірочку — конус густого біло-фіолетового полум’я, розлючене вогненне свердло. В нього не боліли тепер очі — навіть від найяскравішого світла.

— Норо, ти знаєш, це ракетний катер. Рухається на планетарному режимі. Зараз облечу навколо… Боки обвуглені, захисний шар згорів. Очевидно, здалека! Так і хочеться щось написати на чорному боці!

— Дати тобі крейду?

Вони сміялися, вони віддалися сміху, і Нору вже не лякали шурхіт і скрипи в механічному голосі чоловіка. Незабаром вона сказала:

— Любий, покажи мені Місяць.

Цілу ніч блукав “Флаїнг” над Місяцем — диким, лише де-не-де позначеним вогнями герметичних міст і космодромів. Нора, опустившись на килим, притислася щокою до мертвої руки чоловіка, і Регіс ніжно скрипів їй про дивні скелі, схожі на процесію чернеців у каптурах. На освітленому боці він знайшов прекрасну рівнину всередині кратера, поверхня якої скидалася на суцільний шар золотистих виноградин. Він спускався в глибокі чорні щілини, в розриви кам’яних мас, що не витримали перепадів температури, й там раптом відчував дрож і холод, і чутливе крісло починало його зігрівати.