Читать «Аурентина» онлайн - страница 11

Двадцять чотири роки, не більше — і шеврони Пілота-Рятувальника першого класу. Позирає скоса, немовби знає щось таке, що ганьбить Кейн а. Ох, молодість!

Вони вивели корпус “Матадора” на навколопланетну орбіту, обережно зняли катушки корабельної пам’яті — командний пункт залишився неушкодженим, оскільки був зібраний у плаваючій надміцній кулі. Коли повернулися до кратера, п’ятигодинний місцевий день уже закінчився, і в глухій темряві мерехтів на рівнині острівець мирного сяйва.

— Десять тисяч рентген… — шепотів розгублено Кейн.

Під рукою Віоли виросло збільшення на екрані телелокатора. Неглибоко в лавовій тріщині засів масивний чотиригранний срібно-синій брус, що м’яко світився. Розвідник лише захрипів, розлючено кусаючи свій кулак.

— Так, ваш контейнер з головним паливом. Дуже вдало викинули, — безпристрасно-дзвінко сказала Віола.

Немовби продовжуючи розпочате мовчазне слідство, вона захотіла побачити тварюку, вбиту Коріним. Пригнічений, враз постарілий Кейн відшукав інфрашукачем печерку перед підйомом на перевал, під нависаючою велетенською брилою. Присоски обережно підняли скелю і далеко відкинули її. Гуркіт прокотився передгір’ям. Невидима рука корабля намацала і втягла в трюм маленьке кругле тільце з обвислими перетинками-крилами…

Віола працювала до ранку в лабораторній каюті. Вірніше, працював універсальний корабельний мозок, одержуючи все нові й нові завдання від господарки. Коли ввімкнувся блискавичний світанок, вона дала останню команду: покласти розчленоване, оброблене всілякими енергіями та хімікатами тіло в морозильник.

Ввійшла в житлову каюту й обережно, немов була поруч з тяжкохворим, присіла на край ліжка, де всю ніч лежав Кейн, втупивши червоні очі в стелю. Той відчув, що дівчина мовчить якось особливо, і повернувся. Вона дивилася, не кліпаючи, в перенісся розвідника, безсило зронивши руки на коліна.

— Господи, а з вами що скоїлось, дівчинко?

— І зі мною, Кейн, і з вами, і з усією Землею… Розумієте, я одразу зацікавилася, чому він обмацував ваші груди… А в нього на череві, виявляється, такий орган, ніби шприц. Шприц…

— Та невже?

Віола спитала несподівано жалібно;

— Ви уявляєте собі… чому людині шкідлива радіація?

— На жаль, досить невиразно. А яке відношення…

— Безпосереднє. Спрощено кажучи, так: під дією випромінювання у клітинах організму атоми перетворюються на заряджені іони. Починаються хімічні реакції, небезпечні для здоров’я. Але от у… — Вона раптом зупинилася, врешті націлившись заціпенілим поглядом в очі Кейна. — У вашої тварюки в цьому… шприці приготовлений заряд такої речовини… я це перевірила… Такої, щоб не могла відбуватися іонізація в організмі.

Віола заплющила очі і несподівано припала обличчям до плеча розвідника.

— Так, — мляво мовив Кейн, погладжуючи пишні кільця Віолиного волосся. — Досить втішно. Отже, вони хотіли зробити нам з Аликом ін’єкцію, щоб ми не загинули, проходячи повз контейнер. А ми, отже… Та-ак! Просто, як у казці, — добрі звірі.

— Даруйте мені, — сказала вона, підвівши обличчя з червоним слідом на щоці від шерстяної фуфайки Кейна. — Даруйте, але це було вбивство. І, можливо, коло ущелини… ви казали… ще двох-трьох…