Читать «Повернення "Галактики"» онлайн - страница 9
Василь Павлович Бережний
“Треба вийти з Мурзиком на ганок, — вирішив старий. — Може, свіже повітря…”
Собачка зрадів цій оказії. Стиха повискуючи, плутався під ногами, наче підштовхуючи господаря до виходу. Іван Йосипович чалапкав, щоб нікого не розбудити: глупа ж ніч, усі солодко сплять.
Та виявилось, що спали не всі. З прочинених дверей кімнатки Віктора Вікторовича пробивалося світло. “Заснув і забув виключити”, — подумав старий і прохилив двері. Вчений сидів за столиком і щось занотовував на окремих аркушиках паперу.
Іван Йосипович злегка кашлянув, щоб звернути на себе увагу. Вчений обернувся і пильно подивився на господаря, ніби вивчаючи його обличчя. Потім усміхнувся і запросив заходити.
— Чого це ви не спите, добродію? — спитав Іван Йосипович, сідаючи біля відчиненого вікна.
Здавалося, йому було приємно, що не тільки він загубив сон.
— А ви? — посміхнувшись, спитав Віктор Вікторович.
— Та що не я… Старим людям часто не спиться.
— Ну, а я тепер зовсім не сплю!
— Що? — Іван Йосипович подався вперед. — Що ви сказали?
— Кажу, що я ось уже з широку не спав і п’яти хвилин.
— Ну, це вже ви той… — старий з острахом глянув на вченого. — Не жартуйте. Без сну людна й тижня не проживе.
— Це вірно. Але в мене є засіб для миттєвого сну. Я його так і назвав “Сомнус моментаріум”. Ось подивіться, — Віктор Вікторович вказав на пляшечку золотистої рідини, що стояла тут же, на столику, — оце він і є. Досить випити кілька краплин цього екстракту, щоб організм людини відпочив краще, ніж за сім-вісім годин сну.
— Так-так… — заговорив Іван Йосипович, з острахом поглядаючи на пляшечку. — Я завжди казав, що ви щось вигадаєте таке, що… Але цього не сподівався. Значить, геть сон?
— Геть.
— А… а що ж тоді вночі робити?
— Працювати, навчатися, займатися спортом, мистецтвом… Усе, що й удень. — Віктор Вікторович помовчав, а тоді заговорив із запалом: — Уявляєте, Іване Йосиповичу, людина спить третину свого життя. От скажімо, ви. Скільки вам — шістдесят п’ять?
— Шостий уже…
— Значить, двадцять два роки ви проспали. Не жили, а спали!
— Та воно то так…
— А уявляєте, скільки б ви могли зробити корисного за ті двадцять два роки?
— Але ж і поспати приємно… — старий за звичкою розкрив рота, щоб позіхнути, та навіть і позіхати не хотілося!
— А тим, що працюють на нічних змінах, що водять кораблі, літаки, автомашини, — знаєте, як їм важко боротися зі сном? А то прийняв кілька крапель цього екстракту — і ти бадьорий, сповнений сил…
— І довго так можна протягнути?
— Хоч і сто років. Це ж не збудник, що виснажує нерви, це екстракт, який сприяє їхньому зміцненню. Я ось почуваю себе набагато краще, ніж раніше, коли ночами валявся в постелі.
— Що ж ви з ним далі робитимете… з оцим екстрактом?
— Потрібні ще дослідження, перевірка. Якщо медики підтримають мене, то, гадаю, він знайде широке застосування.
— І що — приймати ці краплі треба буде обов’язково? — на обличчі старого з’явився острах.