Читать «451° за Фаренгейтом» онлайн - страница 33
Рей Бредбері
Бітті підвівся.
— Я мушу йти. Лекцію закінчено. Сподіваюсь, я вам дещо роз’яснив. Вам слід запам’ятати, Монтег, що ми — борці за щастя, і ви, і я, й решта наших колег. Ми протистоїмо тій купці людей, які своїми суперечливими теоріями й думками хочуть зробити всіх нещасними. Ми захищаємо греблю. Тримайтеся, Монтег! Не дайте потокові меланхолії та похмурої філософії затопити світ. Ми покладаємось на вас. Ви, мабуть, не уявляєте, як ви потрібні в цьому щасливому світі сьогоднішнього дня.
Бітті потис безживну руку Монтега. Той нерухомо сидів на ліжку — здавалося, він не поворухнеться, хоч хай падає на нього стеля. Мілред уже не було в дверях.
— Ще одне наостаток, — мовив Бітті. — Принаймні хоч раз за життя кожного пожежника переймає нестерпна сверблячка: що воно там пишеться в тих книжках? І кортить ту сверблячку потамувати, еге ж? Так от, Монтег, повірте, мені свого часу довелося прочитати кілька книжок, — так, аби дізнатися, що воно таке, — і кажу вам: у них
— Гаразд, тоді скажіть: що буде, коли пожежник випадково, зовсім без злого заміру, візьме додому книжку? — Обличчя Монтега сіпалося.
Відчинені двері позирали на нього, як величезне невидюще око.
— Цілком зрозумілий вчинок. Природна цікавість, — мовив Бітті. — Нас це не турбує і не злостить. Ми дозволяємо пожежникові тримати книжку протягом доби. Якщо він потім сам її не спалить, ми це робимо за нього.
— Звичайно. — Рот Монтегові пересох.
— Гаразд, Монтег. Вийдете сьогодні пізніше, в нічну зміну?
— Не знаю, — відповів Монтег.
— Що? — трохи здивовано перепитав Бітті.
Монтег заплющив очі.
— Може, й прийду. Пізніше.
— Шкода, якщо вас не буде, — замислено мовив Бітті, ховаючи люльку в кишеню.
“Я ніколи більше не прийду”, — подумав Монтег.
— Одужуйте і тримайтеся, — сказав Бітті.
Він повернувся і вийшов крізь відчинені двері.