Читать «Тільки мить» онлайн - страница 114
Віктор Васильович Савченко
— Скажи, Олександре, а як це сталося, що я, натиснувши на єдину клавішу в твоїй хрономашині, опинився саме тут, у тріасі, а не, скажімо, в девоні або в юрі?
— Реверс спрацював.
— Це що, пристрій такого типу, який стоїть на деяких з касетних магнітофонів?
— Аналогічний, — посміхнувся я. — Якщо порівняти довжину часу до магнітної стрічки, то щораз, як машина спиняється, — контакти автоматично перемикаються і система готова до зворотної дороги.
— А як же ти мандруєш по епохах?
— А я тоді вимикаю реверс, а на шкалі хронореле фіксую число в роках, яке мені потрібне.
Пойда замислився. Непорушний, зі складеними по-східному ногами, він нагадував буддійського ідола.
— Я от подумав, — озвався нарешті, — чого ти, такий розумний чоловік, досі не захистив хоча б кандидатської?
— А чого ви досі не стали доктором наук? Адже у вашому віці треба давно вже бути доктором.
— У мене матеріалу на дві докторські…
— А з чиєї ініціативи ви цікавились моєю бібліотечною карткою?
Марія, що досі була німим свідком нашої розмови і не подавала голосу, ворухнулась. Хоч у сутіні й не можна було розгледіти виразу її обличчя, проте я інтуїтивно вгадував на ньому докір. Ще б пак: мирна, навіть душевна, розмова біля багаття і раптом…
— Ти б краще запитав, чого я цікавився, — без тіні збентеженості відказав Пойда. — Твоя ж брошура наробила шелесту. Всі в інституті збагнули в ній тільки висновки, і ніхто не міг дотумкати, як ти їх дійшов. Треба було виявити першоджерело твоїх знань.