Читать «Дьондюранг» онлайн - страница 17
Олександр Констянтинович Тесленко
Світало. Ракета-сонце повільно піднімалася над обрієм. Чапол зустрічав ранок.
— Добридень, — раптом почулося в нього за спиною.
Чапол відповів на привітання не обертаючись і почув знову:
— Пробачте, я розумію, що ви не потребуєте мого товариства, але ваша зажура змусила мене зупинитися. Я давно спостерігаю за вами, та ви мене не помічаєте чи не хочете помітити.
Чапол обернувся і побачив позад себе худорлявого чоловіка, що тримав за кермо полідікролового надувного велоспіда.
— Хто ви? — тихо запитав Чапол.
— Я? — ніяково перепитав той. — Біокібер Дьондюраг.
— Ви біокібер? — чомусь здивувався Чапол.
— Так, — якось винувато знизав плечима. — А ви хто?
— В цю мить я — лише втомлена людина, яка думає про Землю за п’ятсот двадцять сім мільйонів кілометрів від неї.
— Я ще ніколи не бачив Землі.
— Для вас Земля поняття чисто раціональне, — сумно усміхнувся Чапол. — Сідайте.
— Дякую… — Дьондюраг сів. — Але я дуже хотів би побачити її, планету людей. — Кібер замислився, ніби шукаючи потрібне слово, заплющив очі і довго сидів нерухомо, потім несподівано прошепотів: — Нарешті!
— Що ви сказали?
— Нарешті… Щойно відновилася циркуляція біоплазми в лівій гемісфері центрального аналізатора, і мені відразу стало так легко, аж млосно. — Кібер глибоко вдихнув лісового повітря і надовго затримав у грудях. — Ліс впливає на мене благотворно. Ніщо не лікує краще.
— Розкажіть про себе, — Чапола зацікавив несподіваний гість, що виринув з лісової пітьми.
— Я науковий консультант Ніколіана Бера.
— Ви з дослідного центру проблем довголіття?
— Так… Мені дали двадцять годин для відпочинку та профілактичного ремонту. Я був дуже втомлений кількаденною роботою і ледь не спричинився до аварії… Тож мені дали можливість відпочити і підлікуватися… Я вирішив поїхати до лісу…
Чапол уважно дивився на Дьондюрага.
— Пробачте, — мовив кібер, споважнівши. — Я дуже балакучий. Але, розумієте, відновилася циркуляція біоплазми. Я радий, що нічого серйозного немає, що мене не демонтують.
— Ваше ім’я Дьондюраг, ви казали? Я не помилився?
— Так, за паспортом я Дьондюраг… Хоча більшість моїх друзів добавляють літеру “н”… Дьондюранг… Друзям видається, що так звучить милозвучніше й серйозніше, а я не заперечую…
— А чи знаєте ви, що означає ваше ім’я?
— Так. Безумовно. Я знаю все, що мене стосується. Дьондюрагом називали колись квітку з родини лілійних. Цю рослину називають ще конвалією або ж маївкою… Ви мені нагадали. Спасибі. Я мушу поспішати. — Кібер підвівся, підняв з трави свого велоспіда. — Я ще мушу знайти траву… — поглянув на годинник. — Вона розквітає за двадцять хвилин на галявині з живим піском. Останнім часом я вподобав трави, вони гарно стимулюють системи регуляції.