Читать «Експедиція «Гондвана»» онлайн - страница 96

— Пам'ятаю, але… не все, — відповів він. — Спочатку зашуміло в голові, стало страшно. Потім ні з сього ні з того мене охопило збудження, безпричинна веселість. Потім… не пам'ятаю, — силкуючись — і все даремно! — намагався щось пригадати Альфред.

Що ж, за всіма ознаками, то було азотне отруєння.

За багато днів перед спуском у батискафі нас обстежував судновий лікар. Пригадую, він Зайцеві сказав:

— Молодий чоловіче! Та у вас легені не зайця, а слона. Таке ж і серце. Проби Розенталя й Штанге (з допомогою цього методу наші серця й легені випробовували на витривалість перебування в складних умовах під водою) показали: ви — підводник од природи. Ану, проведемо ще комбіноване функціональне дослідження на швидкість і витривалість. Зайці, кажуть, бігають прудко.

Лікар посадив Альфреда на стілець. Узяв його ліву руку і заходився перевіряти пульс.

— Так, голубчик, — мовив він. — А тепер зробіть двадцять разів присідання.

Коли Заєць скінчив ту процедуру, лікар знову перевірив у нього пульс.

— Ну, що ж, — вирішив він. — І проба Летунова на вашу користь. Реакція серцево-судинної системи на фізичне навантаження і тривалість відновлюваного періоду — нормотонічна. Пульс і максимальний кров'яний тиск підвищені, мінімальний кров'яний тиск дещо знижений. Все як і має бути. Хто далі! — покликав він мене.

Якщо вже розповідати, то, мабуть, розповідати до кінця. Отже…

Аби переконатися, що здоров'я дає змогу спускатись у глибини, підводник загодя повинен себе контролювати. Спостереження того самоконтролю записується в щоденник. Майбутній нирець зобов'язаний відповісти на ряд запитань.

Одного разу Альфред показував нам свій щоденник. Ось що ми в ньому прочитали:

«1. Самопочуття — прекрасне! Дайте мені точку опори — і я зрушу з місця землю.

2. Сон — кольорове сновидіння; барви — яскраві, ніби на палітрі нашого суднового художника-кухаря Антрекота Антрекотовича. Кажуть: кольорові сни бачать лише генії.

3. Апетит — їм і — навіть остогидливих антрекотів та какави! — все мало. Кок — на сьомому небі. Якби, каже, страва була несмачна, хіба б її так уминали! Він, сердега, не розуміє, що в мене апетит не заячий, а вовчий.

4. Бажання пірнати — як у дельфіна і в одного нашого дивакуватого хлопця — Василя Гайового…»

Зачепив, босило, й мене!

Отже, Заєць цілком міг спускатися на дно, і ніщо не віщувало лиха. Воно прийшло саме.

Коли б Альфреда не викрали, ми б його наздогнали, трохи підняли з глибин, і азотне сп'яніння зникло б. Тепер ми раділи єдиному — що ми знову разом. А гуртом і батька легше бити.

— Зараз вони таки почнуть допит, — тихо, щоб не почули чужинці, сказав Данило.

Акванавти з пірнаючих блюдець і ці, з боксу А'Б' — містер Бетлер — робот, містер… як його… містер О, велл чи то ба — Осел, той, що «добре» прочитав книжку про Тома Сойєра, — вмостилися в кріслах довкруг столу. Нам сісти не запропонували, і ми, притиснувшись один до одного, так і стояли коло дверей.

Почав прибулець, який нас попередив, що припливли вони сюди з об'єкта «Мурена», мовляв, не для прогулянки і що Альфред — їхній заложник. Якщо ми відмовимося відповідати на поставлені запитання, вони над нашим товаришем проведуть експеримент — зроблять операцію. Замість легень поставлять зябра, і Альфред ніколи вже не зможе повернутися на землю до людей.