Читать «Експедиція «Гондвана»» онлайн - страница 83
Леонід Михайлович Тендюк
Грубий дотеп! Ну, та Василь ніколи не вмів жартувати інакше. А тут ще, можливо, прилучилася заздрість, що не він, прозваний мною ж таки літописцем, а я, хто, бач, і не думав про славу, раптом опинився в гущі подій — став героєм дня.
— Не сподівався від тебе такого! — обуривсь я.
— Що ти, да Гама? Я не хотів тебе образити. Ми ж давні друзі, — примирливо сказав він. — Вибач за мій дотеп! І, якщо не заперечуєш, я перелицюю твої науково-прозові нотатки у вірші. Вже й початок є.
І Василь продекламував:
— Лицюй-перелицьовуй, лицедію! — розсміявсь я.
Мені було приємно, що Окань вибачився. Цим він спростував моє помилкове твердження й відвів од себе підозру щодо заздрощів.
Я не люблю завидющих. Усі вони егоїсти, які дбають лише про власну вигоду й звеличення.
У нас на «Садку» їх, правда, немає, хіба що Заєць. Але він не заздрісний, а просто старається будь-що досягнути задуманого — стати відомим ученим. От і непокоїться, нуртує та шарахається, між іншим, у своїх наукових поглядах від Вегенера до Щириці.
Власне кажучи, егоїстів великих, крім матроса-свинаря Анатолія Мотовила, я й не зустрічав. На щастя, мені трапляються люди благородні.
— Але себелюбці, засліплені заздрощами, бувають. Ой, бувають, Василю! — пам'ятаю, говорив приятель Степан Чекун, з яким я давно колись чергував у друкарні.
Степан саме надрукував тоді свій перший («Блискучий!» — як він твердив) нарис, і йому нібито всі заздрили.
— Бачиш, Гайовий, на що це обертається! — шукав він у мене підтримки. — Краще б я бездарно написав свою «Не того поля ягоду». Моцартівське начало, великий природний дар зроду-віку муляють людям очі.
Я не поділяв Степанових поглядів. Чекун завжди перебільшував неіснуючу загрозу своєму таланту, тому що був емоційно неврівноваженим і надумливим.
О Степане, Степане! Навіть тобі, мастаку-газетяру, теперішні мої щоденники з підводного царства не стали б у пригоді. Адже ти пишеш дохідливо й популярно, а ці нотатки сухі-пресухі. Словом, як каже начальник експедиції: сціенціа діффіціліс.
Зарядивши акумулятори та трохи спочивши, ми знову спускалися в рифтову долину — і тут, біля екватора, й трохи південніше, де проліг серединно-океаиійський хребет.
Дно досліджували, намагалися натрапити на підводний стик материків та розгадати таємницю Гондвани й інші експедиції. Адмірал сер Д'Юк повідомляв, що його акванавти біля континентального шельфу, неподалік від острова Шрі Ланка на глибині двох тисяч метрів теж наткнулися на якісь загадкові підводні споруди. Навіть підняли амфори — велетенські глиняні глечики, що засвідчили про зниклу колись цивілізацію.
— Так, цивілізацію, але не гондванівську, а пізнішу, — зауважив Юрко Ступа. — Гондвана, за нашим припущенням, існувала мільйони й мільйони років тому, а глекам, говориться в радіограмі адмірала Д'Юка, лише кілька тисячоліть. І взагалі район пошуків, я гадаю, слід було б розширити, — сказав він. — До речі, ми, вивчаючи мантію і тепловий потік, що струмує із Землі, чомусь обираємо об'єктом вулкани. Вони, звичайно, найбільші канали, по яких іде глибинне тепло. Проте, як писав доктор геолого-мінералогічних наук Р. Кутас, — я з ним плавав на «Академіку Вернадському», — «не вулкани основні теплопровідники — вони ж бо обмежені за площею, а сам процес виверження — явище короткочасне. Більш значну роль у винесенні тепла відіграють гідротермальні процеси, які супроводять вулканічну діяльність» — кінець цитати.
