Читать «Як течія річки (збірник)» онлайн - страница 73

Отож, коли Віра покинула цей світ, Росс виконав її останнє бажання з гідністю, яку ми чекаємо від сина. Він розіслав маленькі пакунки за всіма адресами, й у кожному листі попросив, щоб його матір поховали з тією пошаною, на яку вона заслуговувала.

Усі люди, які одержали попіл Віри Андерсон, з розумінням поставилися до прохання Росса. У всіх куточках Землі утворився мовчазний ланцюг солідарності, де невідомі симпатики організовували церемонії, найрозмаїтіші ритуали, аби відзначити місце, з яким покійниця хотіла познайомитися.

Так, попіл Віри був розвіяний над озером Тітікака, у Болівії, згідно з давніми традиціями індіанців племені Аймара; над річкою перед королівським палацом у Стокгольмі; на пляжі Хоо в Таїланді; в синтоїстському храмі, в Японії; над крижаними просторами Антарктиди; в пустелі Сахара. Черниці сиротинця в Південній Америці (не сказано, в якій країні) молилися протягом тижня, перш ніж поховати її попіл у саду, а потім вирішили вважати Віру Андерсен янголом-охоронцем їхнього закладу.

Росс Андерсон одержав фотографії з усіх континентів, де чоловіки й жінки, представники всіх рас і всіх культур ушановували останнє бажання його матері. Коли ми бачимо світ таким розділеним, яким він є сьогодні, де, схоже, нікого не турбує доля іншого, то ця остання подорож Віри Андерсон наповнює нас надією, бо тепер ми знаємо, що досі існують пошана, любов, великодушність у душі нашого ближнього, хоч би як далеко він від нас перебував.

Кому потрібна ця банкнота?

Хасан Саїд Амир розповів історію про одного лектора, який розпочав свій виступ, піднявши банкноту в двадцять доларів і запитавши:

– Хто хотів би взяти цю банкноту в двадцять доларів?

Піднялися кілька рук, але лектор попросив:

– Перш ніж віддати її вам, я повинен дещо зробити.

Він зім’яв її з великою старанністю, а тоді запитав:

– Кому ще потрібна ця банкнота?

Підняті руки не опустилися.

– А якщо я зроблю й це?

Він жбурнув банкнотою об стіну, дозволив їй упасти на підлогу, потоптався по ній і знову її підняв – тепер вона була брудною і зіжмаканою. Він повторив своє запитання й підняті руки не опустилися.

– Ви повинні ніколи не забувати про цю сцену, – коментував лектор. – Хоч би що я робив із цією банкнотою, вона залишається банкнотою в двадцять доларів. Нерідко в нашому житті буває, що по нас топчуться, нас б’ють, кривдять, ображають і жмакають; але, попри це, ми зберігаємо свою ціну.

Дві дорогоцінності

Падре Маркос Ґарсіа з цистерніанського монастиря в іспанському місті Бургос сказав так:

– Іноді Бог забирає в людини благословення, яке Він їй подарував, щоб вона могла зрозуміти Його, не думаючи про свої прохання та про Його ласку. Він знає, до якої межі Він може випробовувати душу, й ніколи не переступає через цю межу.