Читать «Як течія річки (збірник)» онлайн - страница 64

– Що ти хочеш робити? – запитав у неї вітер. – Пустеля вся однакова. Повернися до гурту, й ми подамося до центру Африки, де є гори й високі дерева!

Але молода хмара, бунтівна від природи, не послухалася; вона потроху знизилася, аж поки полетіла на крилах лагідного вітерцю понад золотими пісками. Пролетівши чималу відстань, вона помітила, що одна з дюн усміхається до неї.

Хмара побачила, що ця дюна також молода, щойно утворена вітром, який полетів далі своєю дорогою. Вона була зачарована її золотавим волоссям.

– Добридень, – сказала вона. – Як тобі живеться тут унизу?

– Я маю товариство інших дюн, сонця, вітру й караванів, які іноді тут проходять. Іноді тут буває жарко, але доводиться терпіти. А як живеться там, угорі?

– Там також є вітер і сонце, але моя перевага в тому, що я можу літати в небі й бачити багато цікавого.

– Моє життя коротке, – сказала дюна. – Коли вітер повернеться з лісів, я зникну.

– І це тебе засмучує?

– Це створює враження, що я ні на що не потрібна.

– Я теж відчуваю те саме. Коли налетить новий вітер, я полечу на південь і там перетворюся на дощ. Моя доля така.

Дюна трохи завагалася, а потім сказала:

– А ти знаєш, що тут, у пустелі, ми називаємо дощ дарунком Раю?

– Я не знала, що можу перетворитися на щось таке важливе, – сказала хмара з гордістю.

– Я чула легенди, що їх розповідали старі дюни. Вони кажуть, що після дощу нас накривають трави та квіти. Але я ніколи цього не бачила, бо в пустелі дощ падає дуже рідко.

Хмара трохи завагалася. Але потім подарувала дюні свою широку усмішку.

– Якщо хочеш, я можу накрити тебе дощем. Хоч я тільки щойно прилетіла, ти мені дуже сподобалася, і я хотіла б залишитися тут навіки.

– Коли я побачила тебе перший раз у небі, я також закохалася в тебе, – сказала дюна. – Але якщо ти перетвориш своє чудове біле волосся на дощ, ти помреш.

– Любов ніколи не помирає, – сказала хмара. – Вона перетворюється. І я хочу показати тобі Рай.

І стала пестити дюну маленькими краплями; так вони були поєднані протягом тривалого часу, аж поки в небі з’явилася райдуга.

Наступного дня маленька дюна вкрилася квітами. Інші хмари, які летіли до Африки, думали, що тут утворюється частина лісу, який вони шукали, й також проливалися над нею дощем. Через двадцять років дюна перетворилася на оазу, яка дарувала подорожнім затінок своїх дерев.

А все це сталося тому, що одного дня закохана хмара не побоялася віддати своє життя за Любов.

Енергійна Норма

У Мадриді живе Норма, дуже оригінальна бразилійка. Іспанці називають її «невтомна бабуся». Їй уже понад шістдесят років, а вона працює відразу в кількох місцях і завжди вигадує всілякі акції, свята, концерти.

Одного разу о четвертій годині ранку, коли я вже падав із ніг від перевтоми, я запитав Норму, звідки вона бере стільки енергії.

– Я маю магічний календар. Якщо хочеш, я тобі його покажу.

Наступного дня я прийшов до неї. Вона показала мені давній відривний календар, весь покреслений кривульками.

– Сьогодні той день, коли було винайдено вакцину проти поліомеліту, – сказала вона. – Треба його відзначити, бо життя чудове.