Читать «Шість головоломок для дона Ісидро Пароді» онлайн - страница 6

Молінарі хитрувато всміхнувся. Пішов до ванної і приніс бритву, щіточку для гоління, решточок жовтого мила та посудину з окропом. Із награною безтурботністю відчинив нарозтіж вікно, зиркнув на незнайомця і почав голитися, насвистуючи танго «Краплена карта».

Через десять хвилин він уже був на вулиці — у новому коричневому костюмі, за який ще треба буде зробити дві місячні виплати в «Англійське ательє Рабуффі». Коли Молінарі завертав за ріг, незнайомець, приховуючи зніяковілість, вдав, що цікавиться лотерейною таблицею. Молінарі, вже звиклий до таких примітивних штучок, попрямував у бік вулиці Умберто Першого. Моментально під’їхав автобус, Молінарі сів. Щоби полегшити роботу своєму переслідувачеві, він зайняв місце спереду. Через два-три квартали він озирнувся: незнайомець, якого легко було впізнати за чорними окулярами, читав журнал. Автобус їхав у бік центру, пасажирів ставало дедалі більше. Молінарі міг би висісти так, щоби незнайомець цього не зауважив, проте він мав кращий план. Він зійшов коло пивного бару «Палермо», рушив у напрямку північної частини міста, наблизився до виправної тюрми та увійшов у браму. Молінарі хотів би тримати себе в руках, але, перш ніж підійти до охоронця, він нервово відкинув убік нещодавно прикурену сигарету. Перекинувся кількома несуттєвими фразами з черговим. А тоді хтось із тюремної охорони провів його до камери двісті сімдесят три.

Чотирнадцять років тому такий собі м’ясник Августин Р. Боноріно, вбравшись у костюм коколіче, поїхав на парад автомобілів у Бельграно — і отримав смертельний удар пляшкою по голові. Усі знали, що пляшка належала одному хлопчині з банди Кульгавого. Та, оскільки Кульгавий відігравав далеко не останню роль у передвиборчій кампанії до конгресу, поліція вирішила, що краще буде звалити вину на Ісидро Пароді, тим більше що ходили чутки, нібито він чи то анархіст, чи спірит. Насправді Ісидро Пароді не був ні тим ні іншим: він був власником перукарні у південній частині міста і мав нещастя взяти до себе на квартиру клерка з вісімнадцятого комісаріату поліції, а той заборгував йому квартплату за цілий рік. Цей трагічний збіг обставин якраз і визначив долю Пароді: всі свідчення (а свідки були тільки з банди Кульгавого) одностайно вказували на нього, і суддя оголосив вирок: двадцять один рік в’язниці.

Ісидро Пароді опинився у в’язниці 1919 року, і час, проведений у камері, добряче давався йому взнаки: нині це був огрядний сорокалітній чоловік, із поголеною головою, менторським виразом обличчя та вражаюче мудрими очима. Зараз ці очі дивилися на молодого Молінарі.

— То чого вам від мене треба, шановний аміго?

Його тон був не надто люб’язним, та Молінарі знав, що візитери Пароді радше не дратували. Крім того, Молінарі не переймався реакцією Ісидро: йому було вкрай потрібно довіритися і почути пораду, а відтак він був готовий стерпіти яке завгодно ставлення до себе. Неквапно і дуже ретельно добрий Пароді запарив у голубому глечику мате і запропонував Молінарі. Той, хоч і страшенно нетерпеливився розповісти Пароді про те, що перевернуло йому ціле дотеперішнє життя, знав, що прикваплювати Ісидро Пароді не варто. Тож Молінарі, здивувавши тим самого себе, почав безтурботну розмову про кінські перегони: мовляв, це суцільний підступ, і переможця ну просто ніколи не можливо вгадати.