Читать «Червоний терор. Історія сталінізму» онлайн - страница 162

1 березня 1953 року на дачі в Кунцеві у Сталіна стався інсульт, внаслідок чого його повністю паралізувало. Коли службовці особистої охорони Сталіна потрапили до його спальної кімнати, вони побачили непритомного диктатора, який лежав на підлозі. Пізніше увечері в Кунцево прибули Берія, Маленков, Хрущов та Булганін. Вони дали охороні вказівку не рухати тіло непритомного. Мовляв, Сталін спить і нікому не дозволено його турбувати. Лише вранці 2 березня до Кунцева приїхали лікарі, котрі вже не змогли врятувати життя диктатора. 5 березня Сталін помер. Уже в ніч з 1 на 2 березня були сформовані нові владні відносини. Члени керівної верхівки виглядали вже впевнено, оскільки вони повернули до складу Президії Мікояна і Молотова, котрих Сталін видалив з панівної верхівки. 5 березня 1953 року, коли Сталін ще був живий, в Кремль скликано членів ЦК, щоб повідомити їм про перебіг подій. Письменник Костянтин Симонов, котрий був присутній на цьому засіданні, згадує, що Берія і Маленков говорили «по справі» і вже не згадували імені диктатора. Лише Молотов, багаторічний Сталінський попутник виглядав скорботно.

Сталінізм був терористичною системою, яка виросла з радянського контексту. Він був спробою привести у світ нову людину і видалити з нього людину стару. За російських умов ця спроба призвела до масового терору. Та без особи Сталіна не було б сталінізму. Оскільки в політичному керівництві ніхто, навіть сам Берія, не були зацікавлені в продовженні деструктивного терору. Відразу після смерті Сталіна «лікарів–убивць» було звільнено, антисемітську кампанію зупинено і проголошено амністію для в’язнів ГУЛАГу. Почалася поступова десталінізація, було реабілітовано представників затаврованих національностей, сотні тисяч людей повернулися до цивільного життя з заслання й таборів. Найвищі партійні органи, як Політбюро та Центральний комітет, знову набули ваги, в уряді відтепер діяв принцип «колективного керування». На XX з’їзді партії, що відбувся 1956 року, Хрущов засудив «культ особи» Сталіна, а 1961 року наказав прибрати його тіло з Мавзолею на Червоній площі. Хрущов сам виграв від десталінізації політичної культури. Коли 1964 року він був знятий, його не запроторили до в’язниці, а просто відправили на пенсію.