Читать «Червона хустина» онлайн - страница 7

Заснула.

А кинулась — дверима рипнув хтось. А, це ж батько. В хаті поночі й тиша. Десь далеко-далеко загриміло і стихло. А під вікном осики шепотіли стомлено.

Батько роздягся і ліг на полу скраю. Тиша. А Оксана не спить. І чує — мати раптом спитала:

— Що це ти швидко так вернувсь?

— Нічого не вийшло, — утомно сказав батько. Трохи помовчав, а далі став пошепки розповідати. Уже були з Грицьком за слободу виїхали, а тут, як на зло, — військо назустріч. «Хто такий? Куди серед ночі?» І завернули. Ще добре — викрутились. «Хотіли, мовляв, до дощу снопів привезти». Ну, і відпустили.

— Та як же воно тепер буде?

— Завтра поїдемо. Вдень.

— Що-бо ти «вдень»! — занепокоїлась мати.

— Удень іще безпечніш, як в отаку ніч. Повна слобода солдатні. Може, зранку вирушать. Поїдемо за житом та в снопах і перевеземо.

Оксана насторожилась, аж голову підвела і вухо до батьків наставила. Батько почув.

— Що ти, Оксано?

— Про кого це ви, тату? Кого перевезете?

— Та вже ж не кого, — і додав ласкавенько: — Спи вже, спи, дочко.

Якийсь час у хаті панувала тиша. Можна було подумати — всі сплять. Та ні. Ось батько раптом звівся на лікоть і тихо:

— Оксано, ти ще не спиш?

— Ні, тату. А що таке?

— Окрім дома оце, ти нікому не проговорилась?

— Ні, ні, — похопилась дівчина й відчула, що почервоніла дуже. «Добре, що хоч поночі в хаті», — подумала і спитала: — А що таке?

— Та… нічого. Спи вже.

Оксана одвернулась лицем до стіни, але чуйно прислухалась. Може, ще батько щось буде говорити про чоловіка в гречці.

— Мусій до пана в маєток почимчикував, — по довгій мовчанці сказав батько. Мати промовчала. — А ти кажеш—"випросив копи». Одробляти пішов.

— Одробляти? — не зрозуміла мати. — Що ж він уночі?

— Наслухається за день між народом та вночі й несе ото панові-вечірній рапорт!

— І що-бо ти кажеш! — навіть обурилась матії.

— Оте, що ти чуєш!

Уранці, тільки-но схопилася з ліжка Оксана, — мерщій до матері:

— А що, татко поїхали вже?

— Ні, не поїхав, дочко, — зітхнула мати. — Вигнали в підводи Грицька. Та й хіба тільки Грицька?

— Ну, а що ж тепер буде? — занепокоїлась дівчина.

Мати заспокоїла її. Уже коли батько взявся, то не залишить його напризволяще. Пішов у Кацаївку, до родичів. У них візьме підводу.

— А ти, донечко, тим часом вигонь мерщій. Оце я злагодила харчів йому.

Саме до хати зайшов дідусь. Од себе ще дав Оксані кисет з тютюном, може — курящий.

— Та обережненько!

— Ну, а то ж як?!

Оксана випустила корову з двору. Як повз Галущин двір гнала, погукала Марійку, щоб разом, як умовилися вчора. Але виявилось, що Марійка не гнатиме зараз.

— Мати не пускають, — ніби виправдувалася вона. — Звеліли на городі до обід пасти. Мокро й холодно, кажуть.

— Та холодно, — сказала Оксана і додала з наголосом: — А комусь не тільки холодно зараз, а ще й голодно.

Марійка зрозуміла, на кого вона натякає, опустила очі. А все ж запитала:

— А ти несеш йому?

— Авжеж несу.