Читать «Французький детектив» онлайн - страница 2

Він машинально протер шибку, що, певно, запітніла від його подиху. Десята година. Внизу, у вітальні, щойно пробив годинник. А машину й досі не завантажили.

— Ви гадаєте, воно триматиметься? — кричала Крістіан.

— Не псуйте собі крові, мадам, — відказував Клеман.

П'ять місяців тому водій не зважився б відповідати таким тоном. Ермантьє відступив од вікна, пошарив у кишенях, Куди він подів свої сигарети? Щойно вони були тут, на круглому столику, коли він боровся з методом Брайля. Він викурив одну сигарету… а потім? Це ж треба, раз у раз доводиться отак згадувати… Все, що не було на віддалі витягненої руки, неначе десь губиться, зникає… І весь час мусиш напружувати пам'ять: я був там… підвівся… отже… Найімовірніше, сигарети на килимі, вони впали, коли він пожбурив посібник… Ермантьє став рачки і почав мацати перед себе. Великий Ермантьє, власник заводів Ермантьє! Він повзав на підлозі в пошуках сигарети, і його знов охоплював шалений гнів. Розгублений, спантеличений, він натикався на ніжки столу й стільців, вивергаючи найбрудніші прокльони, які лише принижували його, але полегкості не давали. Позаду прочинилися двері:

— Що це? Що ви тут робите? Боже милий, ваза! Ви її розбили!

Він підвівся, повернув голову в той бік, звідки долинав голос Крістіан.

— Облиште, — мовив він. — Я куплю вам іншу… Чому ви не постукали?

— Та я…

— Я сто разів казав — я наполягаю, щоб у двері стукали… І ви, як усі… Хочете знати, чому я… Самі бачите, я шукаю сигарети.

— Треба було покликати… Не рухайтесь! Ви наступите на них.

Вона вклала йому в руку коробку сигарет. Він відчув пахощі її парфумів.

— Де ви?

— Я тут. Збираю скалки. Ви могли порізатися. А посібник! Добре ж ви його!..

В її голосі вчулася образа, докір, а може, й співчуття. Ермантьє клацнув запальничкою, підніс її до обличчя і, орієнтуючись на тепло від полум'я, припалив сигарету. Цей жест він навчився тепер робити безпомилково.

— Чути більш не хочу про цього Брайля! — заявив він. — На заводі у мене диктофони, секретарки, а вдома, чорт забирай, в мене ще є язик.

— Та не лайтеся ви без угаву, — зніяковіла Крістіан. — Який же ви нетерплячий! У вашому стані, бідолашний друже…

— Що — в моєму стані?!

— Ну ось, слова не можна сказати! Ви вже й розлютилися!

— Я розлютився тому, що мені не подобається цей вислів. У моєму стані, у моєму стані… Якби мене в інвалідній колясці возили, то інша річ… Юбер ще не з'являвся?

— Ні…

— Гарна мені цяця! Він починає мене дратувати.

Вказівним пальцем Ермантьє відсунув рукав піджака, щоб поглянути на годинник, але зараз же опустив руку.

— Ви щось хотіли мені сказати, Крістіан?

— Так, з приводу гаража…

— Гаразд. Скільки?

— П'ятнадцять тисяч триста франків.