Читать «Фрікономіка. Зворотний бік усього на світі» онлайн - страница 3

Кожен, хто жив у Сполучених Штатах на початку 90-х і хоча б краєм ока дивився нічні новини, а вдень читав газети, постійно потерпав від паралізуючого страху, і причини для цього були більше ніж вагомими.

Винуватцем того страху була злочинність. Вона нещадно зростала: протягом останніх десятиріч графік рівня злочинності в усіх американських великих містах невпинно рухався вгору і, схоже, уособлював кінець світу в тому вигляді, у якому ми звикли його уявляти. Смерть, спричинена застосуванням вогнепальної зброї, — як умисним, так і неумисним, — перетворилася на цілком звичне явище. Так само звичними стали викрадання автомобілів і торгівля наркотиками, пограбування й зґвалтування. Насильницькі злочини стали повсякденними моторошними супутниками мешканців великих міст. І ситуація ось-ось мала погіршитися ще більше. Значно погіршитися. На цьому сходилися всі експерти.

Образом страху був такий собі «суперхижак»2. У ті часи цей тип траплявся повсюдно. Він похмуро поглядав з обкладинок щотижневих видань. Хвалькувато й самовдоволено крокував з одного товстелезного урядового звіту до іншого. Це був худорлявий міський підліток з дешевим пістолетом у руці та самою лише безжальною жорстокістю в серці. Нам казали, що їх тисячі довкола нас — точнісінько таких, як він, представників покоління вбивць, готових будь-якої миті затягнути нашу країну в глибочезний хаос.

У 1995 році кримінолог Джеймс Алан Фокс надав генеральному прокурору США звіт, у якому змалював страшні подробиці прогнозованого сплеску вбивств, учинених підлітками. Фокс запропонував два варіанти розвитку подій — оптимістичний і песимістичний. На його думку, за оптимістичного сценарію протягом наступного десятиріччя кількість умисних убивств, скоєних підлітками, мала зрости ще на 15 %; за песимістичного ж сценарію цей показник мав бути більш ніж удвічі вищим. Він стверджував: «Наступна хвиля злочинності буде такою жахливою, що середина 90-х здасться старими добрими часами»3.

Інші кримінологи, політологи й прогнозисти із суміжних наукових галузей окреслювали не менш страхітливе майбутнє, з-поміж них був і президент Клінтон. «Ми усвідомлюємо, що маємо у своєму розпорядженні близько шести років, щоб побороти цю підліткову злочинність, — заявив Клінтон. — Інакше нашій країні судилося жити в хаосі. А мої наступники не виголошуватимуть промов про чудесні перспективи світової економіки, а перейматимуться проблемами людей на вулицях наших міст, аби ті люди могли хоч якось звести кінці з кінцями»4. Здавалося, злочинці неминуче візьмуть гору, і на них можна було робити безпрограшні ставки.

Та раптом рівень злочинності, замість ставати дедалі вищим, вищим і вищим, несподівано почав падати — дедалі нижче, нижче й нижче. Таке зниження було вражаючим і спантеличувало в кількох аспектах. Воно було повсюдним: падіння показників спостерігалося в кожній категорії злочинів у кожній частині країни. Воно було напрочуд стабільним. А також воно було абсолютно неочікуваним, особливо для тих експертів, які пророкували геть протилежну тенденцію5.