Читать «Учень Відьмака» онлайн - страница 89

— Ні, — повільно відказала мама, обережно добираючи слова. — Не відьма. Але одного дня обов’язково стане відьмою. Вона народилася із серцем відьми, і в неї немає іншого вибору, окрім як іти цією дорогою.

— Тоді її треба посадити в яму в Чипендені, — похнюпився я.

— Не забувай уроки, — суворо вкорила мама. — Що казав тобі вчитель? Відьми бувають різні.

— «Доброчинні…» Тобто Еліс може стати доброю відьмою й допомагати людям?

— Можливо. А може, і ні. Хочеш знати мою справжню думку? Але тобі може не сподобатися.

— Хочу, — сказав я.

— Найскоріше Еліс не стане ні доброю, ні лихою. Серединка-наполовинку. Щось посередині. І тому з нею дуже небезпечно водити знайомство. Ця дівчина може стати твоїм прокляттям й отруїти своєю присутністю все, що для тебе важливо. Або стане найкращим і наймогутнішим твоїм другом. Визначальною для тебе людиною. Але я не знаю, як воно між вами складеться. Не бачу — і край.

— Хіба майбутнє можна побачити? Містер Ґреґорі каже, що не вірить у пророцтва. І що майбутнє можна змінити.

Мама поклала руку мені на плече й легко стиснула.

— У кожного з нас є якийсь вибір, — сказала вона. — Але, мабуть, найважливіше рішення у твоєму житті буде про Еліс. Тож піднімайся в кімнату й поспи, якщо зможеш. А завтра вранці приймеш рішення.

Одне я не запитав у мами — як вона заспокоїла примари на пагорбі Повішених. Але внутрішній голос підказав мені, що вона не захоче про це говорити. Іноді краще не ставити рідним запитань. Самі все розкажуть, коли настане час.

Ми з Еліс вийшли з дому невдовзі після світанку, і на душі мені було мулько.

Еллі провела мене до воріт. Там я спинився й махнув Еліс, що потім наздожену, і вона попрямувала пагорбом вгору, жодного разу не озирнувшись.

— Томе, маю тобі дещо сказати, — почала Еллі. — Мені боляче це говорити, але так треба.

Я з її голосу зрозумів, що слова будуть неприємні. Кивнув сумно і змусив себе подивитися їй у вічі. На мій подив, в очах у неї бриніли сльози.

— Ти завжди у нас бажаний гість, Томе, — Еллі нервово відкинула з лоба неслухняне пасмо й силувано всміхнулася. — Тут нічого не помінялося. Але нам тепер треба думати про дитину. Отже, ти в нас бажаний гість, але лише до заходу сонця. Розумієш, це тому Джек постійно сердиться. Я раніше не хотіла тобі казати, але зараз мушу. Йому не подобається твоя робота. Зовсім не подобається. Йому від неї моторошно, і він боїться за дитину.

Еллі помовчала і продовжила:

— Розумієш, нам страшно. Ми боїмося, якщо ти лишишся в домі на ніч, за тобою знову щось прийде. Ти приведеш нам до хати лихо, а ми не можемо так ризикувати життям дитини. Приходь у гості, Томе, приходь. Але приходь удень. Поки не сіло сонце й не поснули птахи.

Тоді Еллі обійняла мене, і від цього стало ще гірше. Я знав, що між нами навіки щось встало і вже ніколи не буде, як раніше. Мені защипало в очах, але якимось дивом я зумів стримати сльози. Сам не знаю як. У горлі в мене застряг великий ком, і я не зміг їй ані слова відповісти.

Я дивився Еллі вслід, поки вона не зайшла в дім, а потім повернувся думками до рішення, яке ще мав прийняти.