Читать «Українська драматургія. Золота збірка» онлайн - страница 5

Таким чином, для класичної української драми важив виключно такий тип художнього мислення, як реалізм, що вирізняв людину насамперед як невід’ємного складника природного й соціального середовища, обмежуючи на різний штиб модерністські, чи пак «фрейдистські», підходи й засоби в зображенні її внутрішньо-психологічного світу. Мабуть, саме тому так довго й тавтологічно тривала драма української класичної драматургії.

Ігор Бондар-Терещенко

Iван Котляревський

Наталка Полтавка

Действующие лица:

й.

— вдова старуха.

— дочь ее.

— любовник Наталки.

— дальний родственник Терпилихи.

— выборный села.

Действие I

Театр представляет село при реке Ворскле. Чрез сцену улица малороссийских хат, к реке ведущая, и в сей улице хата Терпилихи.

Явление 1

( )

№ 1 Вiють вiтри, вiють буйнi, аж дерева гнуться; О, як моє болить серце, а сльози не ллються. (2) Трачу лiта в лютiм горi i кiнця не бачу, Тiлько тогдi i полегша, як нишком поплачу. (2) Не поправлять сльози щастя, серцю легше буде, Хто щасливим був часочок, по смерть не забуде. (2) Єсть же люди, що i моїй завидують долi, Чи щаслива та билинка, що ростеть на полi? (2) Що на полi, що на пiсках, без роси, на сонцi? Тяжко жити без милого i в своїй сторонцi. (2) Де ти, милий, чорнобривий? Де ти? Озовися! Як я, бiдна, тут горюю, прийди подивися. (2) Полетiла б я до тебе, та крилля не маю, Щоб побачив, як без тебе з горя висихаю. (2) До кого я пригорнуся, i хто приголубить? Коли тепер того нема, який мене любить. (2)

Петре! Петре! Де ти тепер? Може, де скитаєшся в нуждi i горi i проклинаєш свою долю; проклинаєш Наталку, що через неї утеряв пристанище; а може () забув, що я живу i на свiтi. Ти був бiдним, любив мене — i за те потерпiв i мусив мене оставити; я тебе любила i тепер люблю. Ми тепер рiвня з тобою: i я стала така бiдна, як i ти. Вернися до мого серця! Нехай глянуть очi мої на тебе iще раз i навiки закриються…

Явление 2

й. Благоденственного i мирного пребиванiя! (.)Удобная оказiя предстала здiлати о собi предложенiє на самотi.

() Здоровi були, добродiю, пане возний!

й. «Добродiю»! «Добродiю»! Я хотiв би, щоб ти звала мене — теє-то як його — не вишепом’янутим iм’ярек.