Читать «Українська драматургія. Золота збірка» онлайн - страница 12

а. Ти не забула, як покiйний твiй батько напослiдок не злюбив Петра i, умираючи, не дав свого благословенiя на твоє з ним замужество; так i мого нiколи не буде.

( )

№ 8 Ой мати, мати! Серце не вважає, Кого раз полюбить, з тим i умирає. (2) Лучче умерти, як з немилим жити, Сохнуть з печалi, щодень сльози лити. (2) Бiдность i багатство — єсть то Божа воля; З милим їх дiлити — єсть щаслива доля. (2) Ой хiба ж я, мати, не твоя дитина, Коли моя мука тобi буде мила? (2) I до мого горя ти жалю не маєш, Хто прийшовсь по серцю, забуть заставляєш!.. (2)

()

О мамо, мамо! Не погуби дочки своєй()

() Наталко, схаменись! Ти у мене одна, ти кров моя: чи захочу я тебе погубити? Убожество моє, старость силують мене швидше замуж тебе оддати. Не плач, дочко! Я тобi не ворог. Правда, Петро добрий парубок, та де ж вiн? Нехай же прийде, нехай вернеться до нас; вiн не лежень, трудящий, з ним обiднiти до злиднiв не можна. Але що ж! Хто вiдає — може, де запропастився, а може, i одружився де, може, забув i тебе. Тепер так буває, що одну нiбито любить, а о другiй думає.

а. Петро не такий; серце моє за його ручається, i воно менi вiщує, що вiн до нас вернеться. Якби вiн знав, що ми тепер так бiднi — о, з кiнця свiта прилинув би до нас на помощ.

а. Не дуже довiряй своєму серцю: сей вiщун часто обманює. Придивися, як тепер робиться в свiтi, та i о Петрi так думай. А лучче, якби ти була менi покорна i мене послухала.

№ 9 Чи я тобi, дочко, не добра желаю, Коли кого зятем собi вибираю? Ой дочко, дочко! що ж мнi начати? Де ж люб’язного зятя достати? Петро десь блукає, може, оженився, Може, за тобою не довго журився. Ой дочко, дочко! що ж мнi начати, Де ж люб’язного зятя достати? По старостi моїй живу через силу, Не дождавшись Петра, пiду i в могилу. Ой дочко, дочко… Тебе ж без приюту, молоду дитину, На кого оставлю, бiдну сиротину? Ой дочко, дочко… .

Ти на те ведеш, щоб я не дождала бачити тебе замужем, щоб через твоє упрямство не дожила я вiку: бiдность, сльози i перебори твої положать мене в домовину. ()

а. Не плачте, мамо! Я покоряюсь вашiй волi i для вас за первого жениха, вам угодного, пiду замуж; перенесу своє горе, забуду Петра i не буду нiколи плакати.

а. Наталочко, дочко моя! Ти все для мене на свiтi! Прошу тебе: викинь Петра з голови — i ти будеш щасливою. Але хтось мелькнув мимо вiкна, чи не йде хто до нас?

()

Явление 5

() Трудно, мамо, викинуть Петра iз голови, а iще труднiше iз серця. Но що робить!.. Дала слово за первого вийти замуж — для покою матерi треба все перенести. Скреплю серце своє, перестану журитись, осушу сльози свої i буду весела. Женихи, яким я одказала, в другий раз не прив’яжуться; возному так одрiзала, що мусить одчепитися; бiльше, здається, нема на примiтi. А там… ох!.. Серце моє чогось щемить… ( .)