Читать «Україна-Русь. Споконвічна земля» онлайн - страница 9

«Східна і західна сторони з морем не межують, кожна з них займає 20 днів подорожі… Я вважаю що за день можливо проїхати 200 фурлонгів, а за 20 днів — 4000 фурлонгів (що дорівнює 800 кілометрів при 1 км = 5 фурлонгів)» [55, с. 52].

Тобто до скіфської землі часів Геродота належали землі пізнішої Київської держави (давньої Русі) — сучасні землі України, Білорусії та відірвані після жовтневого перевороту (1917 року) від них Московщиною — Курщини, Воронежчини, Придонщини та частини Сіверщини.

Тому даремно бідкаються російські та іноземні історики, заявляючи: «Скифы исчезли со страниц истории так же неожиданно, как и появились, как будто они упали в глубокий колодец» [56, с. 190].

Як бачимо, скіфи до «глибокої криниці» не падали і землі своєї не покидали. На новому етапі світового розвитку (так звана Візантійська цивілізація) скіфи, яких візантійці називали слов’янами (склавенами), утворили цілковито на своїх старих землях державу, яку світова історія знає як Руська держава. Або — Велике Київське князівство.

Шкода тільки, що провідні дослідники стародавньої історії у XVIII–XIX ст., такі як: «Нібур, Гра, Моммзен, Маркварт, Леус, Мілленгоф.., Цейс, Крек, Кунік, Баєр, Шлєцер, Міллер та інші», прислуговуючи великогерманській ідеї чи російському самодержавно принципово не побажали угледіти у скіфах українців (русів). Бо в ті часи про Трипілля ще й не знали, а пов’язувати «Велику Скіфію» із загнаними в рабство малоросами німецькі імперські історики соромилися. На їхню думку, світову історію саме вони — германці й творили. Тому й вигадували разом із Катериною II для Московії ось таку — пронімецьку історичну наукову стезю. Згодом з тої німецької вигадки утворивсь еталон світової історії.

І в тій історії місця для українців — русичів — скіфів — трипільців не було, в чому нічого дивного немає. Дивина в іншому: 2013 рік — це 22–й рік української незалежної держави, а наші історики (академіки, професори, кандидати наук) так досі не спромоглися відірватися від московсько–германського історичного офіціозу і пояснити світові, що ми не зайди на своїй землі, що трипільська і скіфська археологічні культури — то звичайні етапи розвитку українського етносу:

«Виявлені перевіркою фальшування та перекручування Історії німецькими “вченими”, примусили уряд Федеративної Республіки Германії відкликати старі підручники з Історії, як неправдиві та образливі для слов’янських народів. Український дослідник Історії (тільки не з української держави)… Дражньовський О. в праці: “Скіфи (Гети — готи, анти і слов’яни, і ми — не ми)” написав: ‘Тепер ми можемо точно і певно довести, що саме наша Історія (українська) стала жертвою найбільшого культурного грабунку і обману так, як жодна інша історія європейських народів, завдяки німецьким історикам”» [55, с. 72].

Залишається непорушною тільки московська складова частина світової історії, і саме її так страшенно бояться історики — чиновники українських державних установ. Пам’ятають господаря, який їх виховав та вигодував.

Територія Скіфії (VII–III століття до н. е.) дивним чином збігається з територією Сарматії (III століття до н. е. — III століття н. е.). А далі, у 330 році н. е., на південних та західних берегах Чорного моря (Понту Евксінського) з’явилася Візантійська імперія — звичайний уламок Римської імперії зі столицею в Константинополі, правителі якої знали своїх північних сусідів як русів. А один із правителів Русії навіть свою столицю тримав на Дунаї (Святослав). І та держава київських русів теж, дивним чином, повністю розташувалася на землях Скіфії (Сарматії). І все те, за твердженням німецьких і російських істориків, сталося випадково. Хоча історія не зафіксувала значних воєн на теренах давньої Скіфії (Сарматії) у ті часи. Тож куди зникло 40 мільйонів скіфів або хоча би 20 (двадцять), історія відповісти не може досі. Як пише історик Тамара Талбот Райс у своїй праці «Скіфи» — «исчезли со страниц истории так же неожиданно, как и появились».