Читать «Україна-Русь. Споконвічна земля» онлайн - страница 37

Тож, коли ми говоримо про землі України (Русі) далеких століть, не маємо права не згадати про Поділля. Як бачимо, то був надзвичайно великий та вагомий відтинок землі й населення нашого народу, нітрохи не менший Київщини, Волині чи Галичини. І немає жодного сумніву, що подільське слов’янське населення є складовою часткою русичів (українців). Хоча, звичайно, Поділля пройшло свій, особливий, шлях розвитку і не відразу увійшло до Великого Галицького князівства, як раніше — до складу Великого Київського князівства. Київським та Галицько–Волинським князям довелося ті землі и ті племена завойовувати, настільки вони були свободолюби.

Народ Поділля (раніше — Пониззя) зберігав свою історичну тяглість тисячоліттями. На теренах Подністров’я та Південного Побужжя виявлено сотні пам’яток Трипільської культури V–II тисячоліття до н. е., як зазначає історик І. В. Рибак:

«На території краю представлені трипільські поселення раннього, розвинутого та пізнього етапів. Ранньотрипільське поселення знайдено біля села Лука–Врублівецька… Пам’ятки розвинутого етапу трипільської культури зафіксовано на території краю… поблизу села Кадіївці… Поблизу села Великий Жванчик… поблизу сіл Баговиця, Бакота, Боршиківці, Брага, Голосків, Завалля, Китайгород, Сокіл на Кам’янеччині. До пізнього етапу трипільської культури (друга половина III тис. до н. е.) на Поділлі належить група пам’яток, важливе місце серед яких посідає поселення в селі Цвіклівці Кам’янець–Подільського району» [26, с. 15].

Одночасно, слід зазначити, що практично поряд із трипільськими похованнями на теренах Поділля знаходимо десятки скіфських (VII–III ст. до н. е.) та сарматських (III ст. до н. е. — III ст. н. е.) поховань. Та не думайте, що між Трипільською (III тисячоліття до н. е.) та скіфською археологічними культурами існував якийсь розрив. Ні! На теренах Поділля і цей відтинок історичного часу зберіг свою присутність. І ця доба, як усі інші, залишила свої помітні сліди в межиріччі Дністра та Горині, Стрипи та Буга. На той час припадає кілька археологічних культур.

«Першою серед них є культура Кулястих амфор. Її назва походить від могильників, у яких археологами виявлено поряд з людськими кістками кулястий глиняний посуд. Такі захоронения відкрито поблизу сіл Велика Слобідка, Кугаївці, Голосків…, Чорниводи, Завадинці…, Горбасів… (Хмельниччина. — В. Б.).

Культура шнурової кераміки… виявлена… поблизу сіл Шекиринці, Плужне (Ізяславського), Користне, Залужне, Сивки (Білогірського), Западинці (Красилівського), Студениця (Кам’янець–Подільського району).

Продовжувачами цієї традиції є землеробсько–скотарське населення Комарівської культури. Її пам’ятки зафіксовані поблизу Нетішина, Солов’є (Славутського району)… Комарівську культуру археологи вважають основою подальшого розвитку давніх протослов’янських племен» [26, с. 16].

Хто хоче більше дізнатись про спадкову тяглість подільського населення, може звернутись до академічної праці Івана Зайця «Витоки духовної культури українського народу», Київ: Видавництво «Аратта», 2006 року видання. Там Подільська земля своїми археологічними дослідженнями подається в значно більшому обсязі.