Читать «Україна-Русь. Споконвічна земля» онлайн - страница 216

Звернімо увагу, шановна професорка жодним словом не згадує про українського князя Гедігольда та про те, що тих фортець було чотири. І про те, що заважає ґрунтовно вивчити (дослідити) матеріал, немовби він не стосується української історії, теж — ані слова!

А от її учень, професор Борис Черкас, уже пішов значно далі. І, як гадаю, за його словами, професор на правильному шляху. Послухаємо:

«1421 року… подільський староста Гедигольд (Василь Красний. — В. Б.) привів у гирло Дністра 12 тисяч осіб і 4 тисячі возів із будматеріалами. Напроти Білгорода протягом двох місяців було збудовано фортецю. Ця подія… не була першою за десятиліття боротьби ВКЛ за чорноморське узбережжя… Ланноа, що залишив нам цей сюжет, був доволі прискіпливим мандрівником. Проте коли він перед появою в Білгороді гостював у подільського старости в Кам’янці–Подільському, ніякої підготовки до походу не бачив. І це притому, що йшлося про тисячі людей, тварин (коней і, можливо, волів) та возів. Отже, операція готувалася таємно… По–друге, постає питання, чому матеріали доставляли возами, а не річкою. Адже ще 1419 року Зосима, подорожуючи з Брацлава до Білгорода, відзначив володіння Вітовта нижче середньої течії Дністра. Це означає, що Вітовт використав робітників і вояків зі Східного Поділля та Київщини. І тут нічого дивного, адже саме населення цих земель було під його підпорядкуванням із кінця минулого століття. І, судячи з усього, побудова фортець далеко від метрополії була вже не вперше. Це видно і за самим характером будівництва. Одна справа—будувати укріплення під боком, інша — вирушати за сотні кілометрів… І тут постає ще одне питання: а як вдалося провезти все це через степ із його річками, ярами та іншими перепонами. Вочевидь на той момент від Київщини і Поділля до Чорного моря вже існувала розгалужена система шляхів і переправ» [83, с. 133].

Поки що українські історики тільки починають ставити перед собою питання та знаходити на них відповіді. Ті питання надзвичайно простенькі, як і відповіді. Але зафіксовано процес руху вперед і він приведе істориків до потужних питань і відповідей.

У нашому конкретному випадку пропоную, шановні історики, поставити собі такі питання:

1. Який руський (український) князь виступає у Гілльбера де–Ланноа під іменем Гедігольд? Посол чітко пояснив, що він був на банкеті у руських князя і княжни, і там найманців не було.

2. Хто й навіщо ввів до історичних документів фальшивку?

Дорогі друзі, на цьому полі ми обов’язково зустрінемося — професіонали і непрофесіонали — усі, хто шукає істину.

Праві будуть ті, хто знайде для людей істину і, аж ніяк, не ті, хто заслужений і має титули.

До зустрічі!

Література

1. Максимович М. О. Вибрані твори з історії Київської Руси, Києва і України. — К., 2004.

2. Кониський Г. Історія Русів. — К.: «Радянський письменник», 1991.

3. Тизенгаузен В. Г. Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды. Том I. Извлечения из сочинений Арабских. — СПб., 1884.