Читать «Україна-Русь. Споконвічна земля» онлайн - страница 214

Отак чинила Польща.

Спочатку силою захопила Львів і Галичину, хоча, звернімо увагу, руські (українські) князі на ті часи не перевелися. Потім польський король Казимир домігся у Константинополя призначення на митрополичу кафедру вибраної ним особи. Бо в іншому разі «придет… нужда крестить Русов в веру Латинов». А це означало й Патріарше благословіння польського короля на галицький князівський престол. Шкода тільки, що європейська історія не визнає подібні дії звичайним бандитизмом.

З часів польського короля Казимира III на сторінках української історії з’являється невідома князівська родина Острозьких. Цікаво: перший представник невідомого князівського роду — Данило, з незнаних причин посідав родовий стіл князів Галицьких — Холм. Що взагалі цілковитий абсурд! У XIV столітті ні польські королі, ні Великі Литовсько–Руські князі не володіли правом надавати людині князівський титул. Князем можна було стати за народженням. І тільки!

Ось чому польська імперська історія та російська так пильно і прискіпливо коригували абсолютно всі події, що стосувалися представників роду Острозьких — вони ж — князі Галицькі. Та як не слідкували, а все ж таки дали маху. У 1417 році на Констанцький собор з Великого Литовсько–Руського князівства поїхали Митрополит Григорій Цимблак та князі Свидригайло, Василь Красний і Олександр Туровський.

На Костанцькому соборі троє з них відомі за своїми звичними іменами й титулами. Тільки от: Василь Красний став Гедігольдом. Ця метаморфоза, що відбулася з іменем нашого князя, нікого досі не зацікавила. Один із кращих українських князів роду Данила Галицького, завдяки звичайним махінаціям російських та польських істориків, досі не посів достойного місця в українській історії. Як раніше, завдяки іншим маніпуляціям, князь Дмитро із роду Галицьких став звичайним боярином Дмитром Дядьком. Тому у сучасній академічній праці шанованої мною О. В. Русіної наведено засновані Василем Красним міста–фортеці у загальному «Списку міст Свидригайла», де жодним словом не згаданий їхній засновник руський (український) князь. Послухаємо професора О. В. Русіну:

«Список міст Свидригайла.

Латиномовний “Список міст Свидригайла” є одним з основних джерел для історичної географії України першої третини XV ст. “Список” містить перелік “замків та земель”, які підпорядковувалися великому князю литовському Свидригайлу. Попри те, що не всі згадані у “Списку” пункти піддаються ідентифікації, він дає змогу в загальних рисах реконструювати систему тогочасних міських поселень. У ньому фігурують: Київ, Чернігів, Рильськ, Стародуб, Трубчевськ, Новгород–Сіверський, Путивль, Хотмишль (сучасний Хотмижськ у Білгородській обл. Російської Федерації), Курськ, Донецьк (однойменне городище у межах сучасного Харкова), Черкаси, Звенигород (нині — Звенигородка Черкаської обл.), Сокалець (на Південному Бузі неподалік від Брацлава), Чорний Град (знаходиться у гирлі Дністра), Маяк (городище у с. Маяки, на лівому березі Дністра), Караул (городище поблизу Рашкова на Дністрі), Качибеїв (був на місці сучасної Одеси) Оскал (можливо, тотожний Старому Осколу Білгородської обл. РФ), Милолюбль (його решток слід шукати десь на Сіверському Донці, в районі сучасного Білгорода РФ), Мужеч (знаходився десь між сучасними Суджею та Обоянню Курської обл. РФ), Сновськ (Седнів Чернігівської обл.), Брягин, Мозир, Овруч, Кременець, Дашів (сучасний Очаків), Луцьк, Володимир–Волинський, Степань (у Рівненській обл.), Острог, Полонне (у Хмельницькій обл.), Чорнорийськ (нині — старий Чорнорийськ Волинської обл.), Житомир, Звягіль (сучасний Новоград–Волинський Житомирської обл.), Олевськ (Житомирської обл.) та Летичів (Хмельницької обл.)» [44, с. 286–287].