Читать «Україна-Русь. Споконвічна земля» онлайн - страница 180

Та повернімось до спогадів лицаря Гілльбера де–Ланноа. Ми отримаємо відомості з перших уст: про українську землю, про її керманичів того часу. То були люди державницької думки, великого, всеосяжного кругозору, неабияких вчинків та гідного поступу. То були керманичі значної величі й мудрої голови.

Це московська рука пошматувала українську історію на окремі, непоєднувані кавалки: Велике Київське князівство, Литовську добу цілковитої порожнечі, Козаччину, «об’єднану Російську державу». І якщо нам дозволили дещо знати про своїх керманичів трьох із цих частин, то про наших національних поводирів, так званої Литовської доби, заборонялось знати будь–що. Нам сотні років втовкмачували в голови — то були зрадники й невігласи, які продались за гроші та перейшли слугувати Литві і Польщі. Запроданцями не вважали лише тих, хто служив Москві. Отака халепа набита в наші голови.

Якось мені довелось читати книгу про українську шляхту Литовської доби. Там досить влучно написано: «в цілому ж складалася парадоксальна ситуація: з одного боку, українська еліта ніби й існувала (бо її лають історики), а з іншого, — ніби й ні, бо “зрадила свій народ” (читай: автоматично перетворилась на польську)» [14].

Бачимо досить недолугу московську побрехеньку: ото московська правляча верхівка за часів Золотої Орди, з 1238 по 1505 рік, не була продажною та зрадницькою, хоча повзала біля ніг татарських ханів та проливала кров свого народу за їхньою вказівкою. Згадаймо хоча б Тверські та Новгородські погроми. А українська виявилася продажною, не національною, хоча подібного ніколи й не чинила.

Задумаймося: навіщо подібне вбивали в наші голови? Сотнями років. Саме спогади та оповіді великих свідків минулого та наші логічні роздуми з приводу тих свідчень можуть покласти кінець великій тенденційній московській облуді.

Наші забуті предки так званої Литовської доби достойні того, аби ми знали про їхні гідні діяння та їхню національну велич.

* * *

Гілльбер де–Ланноа походив із знатної, відомої фамілії Франції, що мала володіння у Фландрії й належала в ті часи до Бургундського герцогства (на кшталт нашого удільного князівства). Був наближеною особою до герцога та короля, бо двічі займав посаду губернатора, спочатку в Еклюзі (з 1416 року), потім — в Роттердамі (з 1426 року). Де–Ланноа став одним із перших кавалерів ордена Золотого Руна, заснованого Філіпом Добрим (1396–1467) — Герцогом Бургундським.

Гілльбер де–Ланноа — людина надзвичайно подвижницького життя: більшу частину свого віку провів у подорожах, мандрах, посольських відвідинах та військових походах; неодноразово навідувався до Палестини, Єгипту і Сирії, аби поклонитися до гробу Господнього, чи провести за дорученням англійського короля Генріха V таємну розвідку мусульманських сил. Войовничий англійський король Генріх V впродовж свого перебування на престолі неодноразово збирався розпочати черговий хрестовий похід до Палестини.