Читать «Україна-Русь. Споконвічна земля» онлайн - страница 176

Від Тевтонського ордену (а то представники еліти всіх західно–європейських держав), на Констанцькому соборі звинувачення Ягайлові пред’являли уцілілі, живі лицарі Грюнвальдської битви, які усе бачили своїми очима. Таким свідкам Тевтонського ордену довіра членів собору була цілковитою. Отож, польський король Ягайло та його двоюрідний брат Вітовт (Великий князь Литовсько–Руського князівства) були зобов’язані направити на Констанцький собор католицької церкви відомих Європі людей, яким би Європа і Рим повірили. І вони таких людей знайшли у Великому Литовсько–Руському князівстві.

Але спочатку невелике пояснення: «Констанц (Konstanz), город на юге ФРГ, в земле Баден–Вюртемберг. Расположен на Рейне, у Боденского оз(ера)… Место заседаний Констанцского собора» [25, т. 13, с. 49].

Отож, представники Великого Литовсько–Руського князівства в кінці 1417 року вирушили на Боденське озеро, на Констанцький собор (1414–1418) в супроводі «пишної депутації з 300 русинів, литовців, волохів і татар» [44, с. 274].

На мою переконливу думку, сьогодні в Україні немає людей, які б були знайомі зі всіма матеріалами та рішеннями Констанцького собору (1414–1418), хоча багато із тих рішень стали доленосними у нашому житті.

Отож, про тих людей.

Митрополит Григорій Цамблак. «…Великий князь литовський Вітовт звернувся до Патріарха з проханням поставити на литовські єпархії окремого митрополита — племінника Кипріяна Григорія Цамблака. Однак у Константинополі йому не тільки відмовили, а й відлучили Цамблака від церкви. Втім це не зупинило Вітовта: Григорія Цамблака висвятили у митрополити… собором місцевих єпископів, який відбувся у Новогрудку (1415 р.). У процедурі висвячення брали участь архієпископ полоцький та єпископи смоленський, чернігівський, луцький, володимирський, перемишльський, холмський і туровський» [44, с. 270].

У Великому Князівстві, в столиці Вільно, для митрополита, за наказом Вітовта, побудували величний храм і митрополичу резиденцію у «руській стороні». Ця митрополича юрисдикція існувала у Вільно «до самого кінця XVIII століття» і була ліквідована за наказом Катерини II.

Митрополит нагадав учасникам собору, що православна київська гілка християнської релігії є канонічною, бо заснована у 988 році, в часи єдиної християнської церкви. «Цамблак також заманіфестував свої наміри на аудієнції у папи Мартіна V, закликавши його форсувати справу унії, укладання якої сприяли настрої, що, за словами Цамблака, запанували на Русі та у Візантії (останнє засвідчили представники візантійського імператора Мануїла, котрі також прибули на собор)» [44, 275].

Отож, пропозиція митрополита Цамблака відповідала думкам руської знаті тих часів, візантійських ієрархів та керівників держав — Вітовта і Мануїла.

«У Констанці, по суті, вирішувалась доля православ’я у Литовській державі» [44, с. 275].

І, як бачимо, те рішення було позитивним. Та якщо історики з великим задоволенням розповідають про митрополита Григорія Цамблака, його виступ на соборі та рішення Констанцького собору щодо православної церкви на теренах Русі (України), то щодо виступів інших учасників собору від Великого князівства зберігається повна таємниця. Навіть прізвища учасників, окрім митрополита, історики не афішують. Допоможемо й цю таємницю російської історичної науки розкрити. Вперше мені довелося прочитати про учасників Констанцького собору в історичній повісті Романа Іваничука «Черлене вино» десь у 1978–1980 роках. Звичайно, в часи радянського соцреалізму автор не міг написати усю правду про ті часи. Але вже сам позитив його праці у тому, що автор розкопав в архівах імена учасників собору і засвітив їх перед світом. Особи такого рангу, про які ми далі поведемо мову, прогулятися на Констанцький собор не їздили. Кожен із них мав якесь особисте завдання, яке зобов’язаний був вирішувати на соборі. Оприлюднимо імена князів Великого Литовсько–Руського князівства, які за наказом, скоріше, польського короля Ягайла були на Констанцькому соборі. На наше переконання, їхнім завданням і було зняти звинувачення Тевтонського ордену з польського короля Ягайла у передачі секретів озброєння і тактики ворогам християнського світу, а отже — Тевтонського ордену, та з Великого Литовсько–Руського князя Вітовта по залученню до боротьби з католиками, а отже — ордену, «схизматів» і «сарацинів». Ось їхні імена: