Читать «Україна-Русь. Споконвічна земля» онлайн - страница 110
Володимир Б. Білінський
Важко сьогодні визначити, не звертаючись до оригіналу праці Рукнеддіна Байбарса, хто більше фальшував текст, чи сам автор тексту, чи російський перекладач. Бо опис взяття в полон хана Ногая та його страти повністю сфальшовано.
У кожного хана Золотої Орди, а Ногай належав до роду Чингісидів через свого діда Бувала (Мовала, Мауці), була особиста гвардія, яка оберігала життя хана під час битви. Тому сам один опинитися серед степу хан Ногай не міг. Від нього ні на крок не відходило не менше тисячі вишколених гвардійців. Аби захопити хана Ногая під час битви, треба було гвардію хана повністю винищити. Тїім більше, що хан Ногай був на ті роки уже старим дідом і особисто в бою шаблюкою не махав.
Щоби «руські воїни» могли знищити у битві 1300 року хана Ногая, їх мусило бути багато. Дуже багато!
Отакі висновки, зіставивши достовірні історичні факти, маємо право зробити.
Тільки після цієї великої послуги ханові Тохті наприкінці 1300 року в Києві міг появитися князь Київський Іван–Володимир.
Слід думати, що кандидатуру Київського князя запропонував великий князь Лев Данилович. Хан Золотої Орди Тохта заперечень не мав. Йшов 1300 рік. Так закінчилося існування одного із улусів Золотої Орди — Улусу Бувала (Мовала).
Ось як це явище підсумував російський професор М. Г. Сафаргалієв: «Токтай, собрав 60–тысячное войско и перейдя реку Узу (Днепр) и Тарку (Днестр), на Куканлыке разбил своего сильного противника. Ногай.., к этому времени уже дряхлый старик, был убит русским (українським. —
Звертаємо увагу читачів на такий факт: приєднавши улус Бувала до своїх володінь, хан Тохта одночасно переселив до свого улусу старі Ногайові татарські роди: мангитів, джалаїрів, татарів, кипчаків, аргинів тощо. В першу чергу — із західних земель. Населення колись одного з наймогутніших улусів (1280–1300 роки) значно зменшилося від протистояння з ханом Тохтою. Якщо в роки свого розквіту (1293–1298 роки) Ногай, разом із Кримом, міг виставити до 300 тисяч вершників, то після винищення його роду, втечі майже усіх нойонів з прибічниками за межі улусу та переселення людей, населення Улусу Ногая зменшилося до мінімуму
У Криму та в межиріччі між Доном і Дунаєм залишилося мешкати по 70–100 тисяч населення, переважно старі люди та діти. Хоча, звичайно, хан Тохта не закрив на західному кордоні своєї держави жодної митниці, жодної переправи та жодної порубіжної варти. Кордон Золотої Орди, як і раніше, пролягав річками Південний Буг, Синюха, Гнилий Тікич, а на Лівобережжі випас татарської худоби уже сягав річки Сейм. На ті часи Ногай залучив до володінь улусу також причорноморські землі від Бугу до Дунаю, сягаючи на півночі річки Гнилий Тікич (Синюха).
