Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 77

1920 р., тобто за свіжим слідом подій, М. Скрипник зауважував на списку «щось із 200 розпоряджень цього року (тобто 1919 р. — Авт.) з боку різних спеців, радбурів („радянська буржуазія“. — Авт.) і псевдокомуністів про заборону вживання української мови». Відомий приклад комбрига Червоної армії Василя Боженка, який, за словами Затонського, на прохання поставити україномовну п'єсу відповів так (з огляду на колорит, слова Боженка цитуються мовою оригіналу): «Пьесу розришаю (він до кінця життя не навчився добре володіти російською мовою. — Лет.), но заприщаю, как на контрреволюционном языке». Мовляв, грай лише російською мовою, а не контрреволюційною.

Навіть керманичі УСРР дозволяли собі публічні негативні або презирливі вислови про українську мову та культуру. Приміром, голова ВУЦВК Г. Петровський у пресі доволі необережно відзначив, що українство підтримується куркулями та пройдисвітами. Більш знаковим стало висловлювання голови РНК X. Раковського. На початку серпня 1919 р. на засіданні ВУВЦК один із лідерів боротьбистів, О. Шумський, який тоді обіймав посаду наркома освіти УСРР, у промові з приводу утворення Української комуністичної партії (боротьбистів) черговий раз виклав основні пункти різнобачень між боротьбистами і більшовиками: «У тактиці аграрної політики, в поглядах на відносини Радянських Республік.., у поглядах на розвиток української культури». X. Раковський відповів: «Нас звинувачують також у тому, що ми переслідуємо українську мову, але я на це скажу, що дурень той комуніст, котрий не використовує її для пропаганди... Українські елементи пролетаріату це потенційна сила, величезна потенційна сила, але поки що влада повинна належати міському пролетаріату, тому ми мусимо поставити і його мову, мову московську, на перше місце».

Специфіка перекладу («московська мова») пояснюється тим, що джерелом відомостей є звіт про роботу ВУЦВК, надрукований у газеті ЦК УКП(б) «Боротьба» за 8 серпня 1919 р. Ці слова X. Раковського дали підставу боротьбистам для формування заклику «раз і назавжди відмовитись від ідеї „диктатури російської культури“, яку проголосив т. Раковський». До цього гасла-заклику активно апелювали боротьбисти в протистоянні з більшовиками наприкінці 1919 — на початку 1920 р. Але то вже було пізніше.

Характеризуючи тогочасну ситуацію 1932 р., Володимир Затонський визнав: «Саме в період 1919 р. [...] було певне підозріння навіть до української мови. Такі настрої були поширені навіть у колах революційного пролетаріату і селянства безперечно пролетарського походження». Спрямовані проти української мови та культури гасла та дії, що стали наслідком такого «підозріння», стали могутнім призвідником антибільшовицького повстанського руху, у якому поєдналися національна та соціальна складові. У переданих В. Леніну 19 листопада 1919 р. «тезах з українського питання» X. Раковський визнав: «Гасло „самостійної української держави“ стало знову популярним і під ним пройшла вся боротьба проти нас на Україні. Недбале наше ставлення до національного питання, наша свідома чи несвідома русифікаторська політика на Україні посилила цей рух».