Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 58

Цікаво, що складовою частиною цієї федерації на III Всеросійському з'їзді рад вбачалася не лише Україна, а й Фінляндія. У заключному слові до з'їзду голова Раднаркому радянської Росії В. Ленін зауважував: «Ми бачимо, що наші ідеї перемогли в Фінляндії, на Україні [...] найвеличніший результат очевидний — перемога революції і об'єднання переможців з нами в одну могутню революційну федерацію».

На перший погляд, згадана вище резолюція вказувала на те, що федерування чи автономія мають відбуватися саме на національній основі. Але таке розуміння федерації не було єдиним. Адже в тексті рішень з'їзду містилися ще й вказівки на незаперечні повноваження місцевих рад, вказувалося, що центральною владою «не повинні бути порушуваними права окремих областей, що вступили у федерацію». Не додали чіткості й слова Й. Сталіна про те, що «запропонована резолюція не є законом, а лише окреслює загальні засади майбутньої конституції Російської Федеративної Республіки». Інакше кажучи, суб'єкти федерації потрібно було ще створювати, а принципи створення не були безпечно визначені. Власне, саме через таку невизначеність, до якої додалося своєрідне трактування міжнародної політики, і стало можливим утворення ДКР.

Але Кривдонбасом за подальшої відсутності чіткого критерію утворення суб'єктів федерації справа обмежитися не могла. Зокрема, постало питання утворення Московської області як суб'єкта федерації (до березня 1918 столиця радянської Росії була в Петрограді). Такі наміри були рішуче заперечені більшовицьким центром, який «економічний» принцип федерування категорично не сприймав. Ось як наприкінці березня 1918 р. схарактеризував ситуацію член Наркомату колегії внутрішніх справ радянської Росії Мартин Лацис: «Згідно з постановою III Всеросійського з'їзду рад Росія визнана Федеративною Совітською Республікою. Це згідно з постановою. Насправді ні під час з'їзду, ні тепер ця форма управління хоч якось ясно не склалася. Кожен тлумачить справу так, як йому заманеться, оскільки з'їзд не дав конкретних вказівок. І ось тепер справа доходить до абсурду. Вкажу на приклад Московської області. Ця область, за планом організаторів, сама складає федерацію 14 губернських совітів. Кожна губернія має свій Совітський уряд — Совіт Народних Комісарів. А сама Московська область входить до складу Російської Федеративної Совітської Республіки. Виходить федерація — федерацій. Якщо ми до цього додаємо довільність об'єднання цих 14 губерній, то отримаємо абсурд федералізму».

ДКР як суб'єкт федерації мав такі ж самі перспективи, як і Московська область. Але, незважаючи на несприйняття пропагованого «кривдонбасівцями» економічного федералізму, ленінський Раднарком, сподіваючись, що розпочатий наступ Німеччини не зачепить схід України, у лютому — на початку березня 1918 р. зробив певну паузу у визначеннях території радянської України. У своїй правоті з територіального питання були переконані як представники радянської УНР, так і керівництво ДКР.