Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 45

Реальною метою такого рішення було зволікання перемовин: потрібно було ретельніше підготувати збройне повалення або внутрішній розпад УЦР. Про далеко не мирні наміри Раднаркому свідчить, зокрема, його рішення від 11 січня 1918 (29 грудня 1917) р. про визнання «особливо важливим» питання про роззброєння Першого польського революційного полку, який відмовився виконати наказ Раднаркому про виступ проти Центральної Ради. Наркомам Сталіну та Подвойському було доручено створити комісію для з'ясування обставин цієї відмови: подібні дії загрожували крахом більшовицьких намірів.

Відповідь української сторони на пропозицію Раднаркома була закономірною: «Генеральний Секретаріат Української Народної Республіки не признає буржуазність і контрреволюційність за всяким, хто не належить до більшовицького напрямку й не похвалює політики народних комісарів». Оскільки протягом місяця ситуація для більшовиків змінилася на краще, то Раднарком уже мав можливість діяти жорсткіше. Відповідь Ради була названа «наскільки невизначеною та ухильною, що вона межує зі знущанням». Раднарком Росії заявив, що це «зриває розпочаті нами мирні переговори та покладає на Раду всю відповідальність за продовження громадянської війни».

Незважаючи на фактичне схвалення воєнних дій, прямого оголошення війни проти УНР ленінський Раднарком не зробив. Більшовицькі керманичі усвідомлювали, що реакція українців на таке могла бути ще більш антибільшовицькою, ніж на ультиматум. Та й нагальної потреби у прямій війні не було: з одного боку, тривав процес внутрішнього розкладу Центральної Ради, де ліві есери готували переворот, а з іншого — воювати з УНР можна було без оголошення війни, оскільки на той час уже існував радянський сурогат української державності.

«Совітська» УНР як новий засіб поглинання України

Після невдалої спроби захопити владу на І Всеукраїнському з'їзді рад та спричиненому ультиматумом до Центральної Ради антибільшовицькому єднанню різних політичних сил в Україні ленінський Раднарком вирішив змінити тактику дій. Довести свою послідовність у національному питанні та звести до соціальних суперечностей протистояння з Центральною Радою було вирішено іншим шляхом. У Харкові було створено радянську Українську Народну Республіку (УНР, траплялися й інші назви) — територіальне радянське утворення з деякими національними ознаками. Вживана у нашій праці назва — УНР — була зазначена в центральному періодичному виданні радянської України — «Вістнику УНР», а отже, публічно вживалася найчастіше. Окрім «УНР» уживалися ще й назви «Українська робітничо-селянська республіка», «Українська радянська республіка», до яких після II Всеукраїнського з'їзду рад у березні 1918 р. додавалося слово «федеративна». Слід відзначити, що певний час ленінський Раднарком залишав за собою шлях для відступу — паралельно з вітаннями радянської УНР велися переговори Раднаркому із Центральною Радою, що формувало ілюзії в «лівого» її крила щодо можливості порозуміння з більшовиками.