Читать «Україна радянська. Ілюзії та катастрофи «комуністичного раю»» онлайн - страница 29

Підсумовуючи питання про еволюцію ставлення більшовиків до українського національного питання з березня до жовтня 1917 р., відзначимо, що більшовицька верхівка зуміла не лише вчасно врахувати, але й передбачити основний тренд розвитку подій після початку Російської революції. Важливу роль відіграла вже згадана нами «Квітнева» конференція РСДРП(б). Цілком слушним, якщо не зважати на обов'язкову тоді ідеологічну складову, є датоване ще 1950 р. твердження дослідниці історії національних відносин у СРСР Катерини Песікіної: «Рішення Квітневої конференції з національного питання зіграло величезну роль у підготовці та проведенні соціалістичної революції в Росії. Більшовицьке гасло про право націй на самовизначення аж до відокремлення разом з іншими революційними гаслами — про владу рад, про мир, про землю і робітничий контроль — забезпечило революційному пролетаріату підтримку трудящих мас пригноблених національностей у боротьбі за повалення влади буржуазії та встановлення диктатури пролетаріату».

Підкреслимо таку важливу деталь: право «на відокремлення» було проголошене більшовиками раніше за інші привабливі для суспільства гасла. Підстави для цього були незаперечними: посилення національно-визвольного руху було закономірним наслідком перших кроків до індустріалізму, а Перша світова війна це питання лише загострила. Однак царизм знехтував це і спробував законсервувати становище. Після повалення самодержавства саме національний рух першим почав «виходити з берегів», на що оперативно зреагували вже готові до цього більшовицькі керманичі.

Одягнуті в селянські шинелі селяни стали головною рушійною силою революції. Війна сприяла усвідомленню ними національної ідентичності. Однак у масовій свідомості українців ідея національного визволення була нерозривно пов'язана з визволенням соціальним. Поширенню цієї ідеї сприяли не стільки більшовики, скільки представники українських політичних партій. Через тісний взаємозв'язок національного і соціального будь-яка зупинка у здійсненні соціальних вимог виливалася у загальну недовіру до влади, навіть якщо вона сприяла втіленню в життя національних прагнень. Те саме могла спричинити і спроба ігнорувати національні права українців при виконанні соціальних вимог організованих низів. Обидві тенденції дістали своє відображення після Жовтневого перевороту.