Читать «У нас в Кібертонії» онлайн - страница 43

Боді різко підвів голову:

— А ви як хотіли б?

— Ну, ви ж знаєте моє становище. Написати, що не мислить, — редактор образиться…

— Пишіть так, як до вподоби редакторові, — глузливо посміхнувся Боді. — Даруйте, я поспішаю. Прощавайте, «homo sapiens»…

СТИМУЛЯТОР ЕМОЦІЙ

— Усе куди як просто, — енергійно мовив професор Кувиркот. Душевний стан людини — то функція природних умов, у яких перебуває людина. Змінюйте колір неба над її головою від лазурового до свинцево-сірого, і ви матимете гаму настроїв — від безтурботного до безнадійно-понурого. Насичуйте повітря пахощами, не троянд, а сірководню, і ви одіб'єте у закоханих бажання милуватися місячним сяйвом в алеях Сентрал-парку. Соснові ліси настроюють нас на дещо сумовитий чи, може, навіть урочистий лад; гамірні вулиці великого міста стимулюють злість і дратівливість, а морські краєвиди схиляють нас, як правило, до лінощів та філософського споглядання життя.

Ще Піфагор усвідомлював, що душевним станом людини можна керувати. Він пробував робити це за допомогою музики: одні мелодії — проти гніву, інші — проти заздрощів, ще інші — від поганого настрою.

Я не ідеаліст, Брауне. Мої засоби грубіші, зате надійніші. Хімічний склад повітря, електромагнітні поля, видиме чи невидиме випромінювання, температура, тиск — оце той смичок, за допомогою якого я видобуватиму які завгодно звуки зі струн людської душі.

— Ваша ідея, професоре, воістину гідна подиву, — обережно вставив слово Браун, — та, здається мені, ви не берете до уваги…

— … особливостей індивідуума? Майте спокій, вони визначають тип функціональної залежності, тільки й того. Чесному, врівноваженому чоловікові потрібний один комплекс природних умов, а гарячкуватому дурисвітові — зовсім інший. Проте обидва вони ридма ридатимуть або реготатимуть від щастя, коли я, професор Кувиркот, цього забажаю. Я можу перекинути догори дригом узвичаєні поняття про добро і зло, зробити Каїна жертвою, а Авеля убивцею. Нема ницості й благородства, героїзму чи боягузтва, ненависті до людей чи любові до них — є лише функції, що залежать від природних аргументів, а ті, у свою чергу, перебувають під моєю владою.

Я бачу, Брауне, ви налякалися. Мені теж іноді стає моторошно. Я думаю про те, що буде, коли мій винахід вийде за межі цієї квартири… Ви щось намагаєтесь пригадати? Чи не телефон, бува, у психіатричній лікарні? Даремно, вам не доведеться туди дзвонити. Я ввімкнув свій «Стимулятор емоцій», і ваш страх зараз минеться, недовіра зникне, ви слухатимете мене, як старанний студент, намагатиметесь не проґавити жодного слова…

Професор на хвилю замислився, потім неквапно, ніби розтлумачував малій дитині, повів далі:

— Отож, любий Брауне, у стінах та меблях цієї квартири заховані численні датчики. Автор незугарної популярної статті назвав би їх очима та вухами «Стимулятора емоцій». Варто гостеві переступити поріг — «Як поживаєте, професоре?» — вдих, «Радий вас бачити, професоре» — видих, — і розпізнавальні прилади вже знають тип його функціональної залежності. Потім я підходжу до рояля — це водночас і пульт керування — натискаю потрібну комбінацію клавішів, тим самим задаю номер емоції та її інтенсивність. Чорний клавіш — одиниця, білий — нуль; система одержує завдання безпосередньо у двійковій формі. Решта — робота виконавчого приладдя. Воно створює в кімнаті комплекс потрібних умов, і ось уже переді мною не Айк, не Джордж, не Гаррі, а людина, душу якої я замовив!