Читать «Тупташка-невдашка» онлайн - страница 7

— Ти надто любиш усе критикувати, — сказала Мері Джейн. — Надто до всього прискіпуєшся. Може, то справді гарна книжка…

— Повір мені, що в ній нема нічого гарного, — сказала Елоїза. Потім трохи подумала й додала: — Ти хоч маєш роботу. Розумієш, хоч роботу…

— Але ж послухай, — сказала Мері Джейн. — Може, ти колись таки скажеш Лью, що Волт загинув. Він не буде ревнувати, як знатиме, що Волт, — ну, сама знаєш… Що він загинув і таке інше.

— Ох, люба моя! Яка ж ти, бідолахо, цнотлива! А ще й кар'єру робиш. — сказала Елоїза. — Та тоді буде ще гірше. Він з мене душу висотає. Ти зрозумій. Він знає тільки те, що я дружила з якимось Волтом, якимось дотепним солдатом. Я йому нізащо не признаюся, що Волт загинув. Нізащо! А якби коли й призналася, — хоч це дурні балачки, я не признаюся, — то сказала б, що він загинув у бою.

Мері Джейн підвела голову й потерлася підборіддям об руку.

— Ел… — сказала вона.

— Що?

— Чому ти не розповіси мені, як він загинув? Присягаюся, що я нікому не скажу. Слово честі. Прошу тебе.

— Ні.

— Ну прошу тебе. Слово честі, я не скажу нікому.

Елоїза допила віскі й поставила порожню чарку на груди.

— Ти скажеш Акімові Тамірову, — мовила вона.

— Та що ти! Тобто я нікому ні слова…

— Ох, — зітхнула Елоїза. — Його полк стояв десь, відпочивав між боями, чи що, так написав мені в листі його товариш. Волт і ще один солдат пакували японську плиту, їхній полковник хотів послати ту плиту додому. Чи, може, вони витягли її з ящика, хотіли перепакувати — я добре не знаю. Одне слово, в ній було повно бензину та іншого лиха, і вона вибухнула в них у руках. Тому другому солдатові лише око вибило. — Елоїза заплакала і обхопила пальцями порожню чарку, щоб утримати її на грудях.

Мері Джейн зсунулася з канапи, навколішки підповзла до Елоїзи й почала гладити її по лобі.

— Не плач, Ел, не треба!

— Хіба я плачу? — сказала Елоїза.

— Я розумію, але не плач. Тепер уже не поможе, не плач.

Стукнули двері знадвору.

— Рамона вернулася, — сказала Елоїза в ніс. — Зроби мені таку ласку, піди до кухні й скажи тій, як її там, щоб швидше нагодувала її. Підеш?

— Так, так, тільки не плач. Добре?

— Добре. Іди. Мені тепер чогось гидко навіть подумати про ту кляту кухню.

Мері Джейн підвелася, захиталась, але втрималась на ногах і вийшла з кімнати.

Хвилини через дві вона вернулася. Поперед неї бігла Рамона, навмисне хляпаючи розстебнутими ботиками.

— Вона не дає мені скинути ботики, — сказала Мері Джейн.

Елоїза, що й далі лежала горілиць на килимі, втирала носа. Не забираючи хусточки від носа, вона сказала Рамоні:

— Піди скажи Грейс, нехай тебе роззує. Ти ж бо знаєш, що не можна заходити в ботиках до…

— Грейс в туалеті, — відповіла Рамона.

Елоїза зім'яла хусточку, важко підвелася й сіла.

— Дай ногу, — сказала вона. — Ні, спершу сядь, чуєш?.. Не там, а сюди… сюди… О господи!

Мері Джейн долізла під стіл по сигарети.