Читать «Тупташка-невдашка» онлайн - страница 2

— Непривабливий? Матінко рідна! Та він був схожий на невмитого Белу Лугозі.

Мері Джейн закинула голову й зареготала.

— Ну й сказонула! — мовила вона. Тоді знов нахилилася до чарки.

— Дай мені свою чарку, — сказала Елоїза, спустила на підлогу ноги в самих панчохах і підвелася. — Слово честі, дурепа. Я робила, що тільки могла, мало не примусила Лью залицятися до неї, щоб вона поїхала сюди з нами. А тепер каюся. Ой, звідки в тебе ця штука?

— Ця? — Мері Джейн торкнулася камеї у себе під шиєю. — Господи боже, та вона в мене була ще в школі. Це мамина.

— А мені от, хай йому чорт, нічого надіти, — сказала Елоїза, тримаючи в руках порожні чарки. — Якби моя свекруха простягла ноги — еге ж, дочекаєшся! — то, може, заповіла б мені кригоруб із старовинною монограмою абощо.

— То ти, виходить, тепер з нею в добрій згоді?

— Тобі все аби жартувати, — сказала Елоїза, виходячи.

— Я більше не хочу! — гукнула їй услід Мері Джейн.

— Аякже! Хто до кого набивався в гості? І хто спізнився на дві години? Тепер сиди, поки мені не набридне. І начхати мені на твою паршиву кар'єру!

Мері Джейн закинула голову і знов зареготала, та Елоїза була вже в кухні.

Коли Мері Джейн стало нудно сидіти самій у кімнаті, вона підвелася й підійшла до вікна. Відгорнувши завісу, вона сперлась рукою на раму, але забруднила пальці пилюкою, витерла їх другою рукою і відступила від вікна. Надворі брудна снігова каша явно почала підмерзати. Мері Джейн опустила завісу й вернулася до свого синього стільця повз дві напхані книжками полиці, навіть не глянувши на назви книжок. Вона сіла, відкрила сумочку й заходилася розглядати в люстерко свої зуби. Тоді стулила губи, міцно провела язиком по верхніх яснах і знов подивилася в люстерко.

— Надворі підмерзає, — сказала вона, обертаючись. — Ого, як ти швидко. Ти що, не доливала содової?

Елоїза, з повними чарками в руках, раптом спинилася. Вона націлила вказівні пальці, як дула гвинтівок, і вигукнула:

— Ані руш! Цей проклятий закапелок оточений!

Мері Джейн засміялася і сховала люстерко. Елоїза підійшла до неї з віскі. Чарку Мері Джейн вона незграбним порухом примостила на підставку і, тримаючи свою в руці, знов простяглася на канапі.

— Як ти гадаєш, що вона там робить? Розсілася своїм ситим чорним задом і читає «Сутану». Я ненароком упустила формочки з кригою, коли діставала їх з холодильника, а вона як лупне на мене очима — я їй, бачте, заважаю!

— Це вже остання, чуєш! — сказала Мері Джейн і взяла чарку. — Слухай, знаєш, кого я бачила на тому тижні? В головній залі універмагу?

— Гм-м, — гмикнула Елоїза, підмощуючи під голову подушечку. — Акіма Тамірова.

— Кого? — перепитала Мері Джейн. — Хто це такий?

— Акім Таміров. У кіно грає. Він ще так кумедно каже: «Вам усе смішки, ге?» Я його люблю… В цій проклятій хаті немає жодноі зручної подушечки. То кого ти бачила?

— Джексоншу. Вона…

— Котру?

— Чи я знаю. Ту, що слухала з нами лекції з психології, ту що завжди…

— Вони обидві слухали з нами лекції з психології.

— Ну, оту з жахливим…

— Ага, Марсію-Луїзу. Я її також раз була стріла. Певне, в тебе голова почала тріщати від її торохтіння?