Читать «Тричі мені являлася любов» онлайн - страница 6

“Тамтешні люди, - писав про Лолин Іван Франко, - відрізані від решти світу і пригнічені злиднями, не знають майже ніяких заробітків, ніякого промислу. Навіть мало займаються вівчарством, відколи громада у сервітутному процесі [5] втратила значну частину полонин, віддалених від села на кілька миль, їх прикріплено до маєтків української митрополії в Перегінську. Головним джерелом їхнього прожитку є худоба, яку випасають у близьких горах, а також нужденна рілля, що ледве родить овес і картоплю і тільки почасти жито і ячмінь… Нещастям цього села є його розташування в улоговині і часті дощі, які змивають родючий грунт з ріллі, нахиленої до потоків. “Лолин - голий, - каже місцева приповідка, - довкола ліс, а в середині один біс”.

Від таких прихожан нічого чекати щедрих датків. Отець Рошкевич вирішує взятись за розум, тобто “закинути політику в кут”. Підростають же доньки - потрібно за придане думати, сина потрібно вивчити, а тут знову: де грошей взяти? Везе ж іншим людям: на добрих парохіях засіли, велику дотацію побирають, світ бачать, з копійкою не рахуються. А тут, господи, тільки те й роби, що думай про завтрашній день.

В листі до Франка від 19 серпня 1879 року, написаному напередодні шлюбу з Володимиром Озаркевичем, Ольга писала про батькові достатки: “Біда, грошей нема! На мою виправу пожичили 300 зр.[6], а 35 зр. є своїх за похорони, - один ґазда вмер і двоє дітей па дифтерію. Здаєся, що тих 35 зр. вистарчит на шлюбну шовкову сукню…” Трохи пізніше, вже по весіллю, 1 жовтня Ольга знову скаржилась: “Татко… поїдут до Львова, бо подаются на якусь парафію… Бо і то правда ретельна, що вони находятся в дуже критичнім положенню через тото весілє, затягли довг на звиж 500 fl.[7], а ту Славко безустанку домагається своєї частки; крім того, далі-далі тре буде о Богдані погадати, відки його до школи дати. Шкребчись в голову, та й тільки”.

Духовні потреби отця як на священика досить великі. Він виписує “Слово”, “Політику”, проповіді Ганкевича, читає “Друг” і пильно стежить за диспутом молодих студентів з М. Драгомановим. Він знає дещо про соціалізм, вважає, що ця теорія нікому не шкідлива. От фантазують собі люди, бо нічого робити. Соціалізм нікому не загрожує - в цьому отець твердо переконаний.

Що там Франко?! Молодий хлопець, якому теж голову закрутив той соціалізм. Що він бачив? От поживе, покрутиться на світі, тоді й набереться розуму. Молоде ще… Правда, що не кажіть, а розуму йому не бракує. Але як в шановному товаристві слід поводитись - не знає, одягнутись, як треба, не вміє. Не тільки так думає шановний отець Рошкевич. Так думають всі навколишні священики.

Одного разу в Лолин наїхала “єпископська візитація”, тобто приїхали перевіряти, як ідуть мирські та духовиі справи у отця Рошкевича. Наїхало багато навколишніх священиків і гостей. М. Рошкевич на цю візитацію покладав великі надії. Може, оцінять його, може, переведуть в інше місце. Отець влаштував гостям пишний обід, на який запросив і Франка. Шановні отці говорили про погоду, врожаї, сільські новини, трохи про політику і про народ. Народ зовсім зледащів. Забуває про бога, в церкву не йде, а лиш у корчму пити горілку. І Франко не витримав, почав доказувати своє. Пахло скандалом, хтось незадоволено буркнув: “Коваль коня кує, а жаба собі ногу сує”. Отець Рошкевич зблід, не знав, що й робити. Але побоювання його були даремні. Шанований в окрузі старенький Заячківський, вислухавши Франка, не без здивування сказав: “Та то, прошу я вас, розум. Та пану Франку з таким розумом бути щонайменше університетським професором”. Гості випили за це пророкування і в один голос заявили, що обов'язково приїдуть на першу лекцію професора. Нехай тільки пан Франко скаже, коли вона буде. Гості заодно поздоровили й отця з гарною партією для доньки.