Читать «Три чарівних винаходи» онлайн - страница 3

І справді: тільки-но Тарас торкнувся рукою педалі, як заднє колесо велосипеда, яке незнайомий трохи підняв, закрутилося з шаленою швидкістю. Тарас аж за голову схопився: оце дійсно! Таки нема тертя!

— І можна проїхатись на цьому велосипеді? — ледь чутно спитав він.

— Безумовно, — відповів незнайомець. — Проте ось іще одна річ. Для вас, Петре. Ви ж, мабуть, і не гадали, що ми подбали про це.

Він уже тримав у руці невеличкий ящичок:

— А тут використано третю нову, винайдену в нашій лабораторії речовину — протиопіроль. Якщо цю речовину додати до металу і зробити з нього трансформатор, крізь який пропустити електричний струм, цей струм потім проходить усіма проводами легко, майже без опору. Значить, оцей трансформатор з протиопіролем — для вас, Петре!

— І я можу його… — спитав нерішуче Петро.

— Та звісно, можете спробувати. Для того я й приніс його. З чого ж ми почнемо? А, бачу, бачу! Петро хоче першим. Ну, давайте! А велосипед ми поки що сховаємо.

Незнайомий натягнув прозору шапочку на руль велосипеда, і той знову раптово зник, наче його й не було.

— Ходімо!

Петро ніс у руках маленький ящичок, Тарас і Захар ішли слідом за ним, оглядаючись на незнайомого. А він спокійно йшов за ними, повторюючи:

— Так, так, зараз спробуємо!

Зайшовши до квартири, Петро обережно включив трансформатор зразу після лічильника так, щоб електричний струм проходив крізь нього. Озирнувшись на товаришів, він потім включив одну по одній усі лампочки в квартирі. Вони яскраво спалахнули.

— Дивіться, дивіться! — вигукнув Петро. — Горять яскравіше, ніж раніш! А як лічильник?

Коліщатко лічильника не крутилося зовсім. Воно завмерло.

— Я ж казав, що так буде, — зрадів Петро. — Немає опору, значить, немає навантаження — і лічильнику нічого робити! От здорово! Чудовий винахід, цей протиопіроль!

— Гаразд, — відгукнувся незнайомець. — Тепер виключимо трансформатор.

— А чому? — засмутився Петро. — Залишили б його тут…

— Не можна. Нам він потрібний в лабораторії. Адже ми ще не закінчили експериментувати з ним.

І з цими словами загадковий гість зняв трансформатор і сховав його в кишеню. Петро сумно стежив за його швидкими рухами.

— Захар, я бачу, дуже хоче спробувати прозоритову шапочку, — вів далі незнайомець. — Ходімо знов у двір; до речі, випробуємо і антитертиновий велосипед. Пішли!

Біля лави у дворі, як і слід було чекати, ніхто з друзів не міг помітити й сліду велосипеда: адже він був невидимий під прозоритовою шапочкою.

— Раз-два-три, — весело промовив незнайомець, роблячи спритний рух рукою. І велосипед одразу з’явився, виблискуючи нікельованими частинами.

— Ось шапочка. Надівайте її, Захаре. А ми подивимося, що з того вийде, — розпорядився гість.