Читать «Ти чуєш, Марго» онлайн - страница 28

- Андибере, - командував Сидоренко.- Біжи до попа, хай відкриє церкву і попроси в нього ключі від церкви.

Коли Марго поклали на живіт ключі, вона відчула, як усе внизу рветься, як тріщить шкіра і тіло.

- Тужся! — крикнула їй у вухо баба-бранка. -Ще! Тепер не тужся. Не тужся, я сказала! Давай знову! Ще! І ще трохи! І ще зовсім мало! Ось вона!

Ця мить, коли зненацька зникає жахливий біль, для жінки триває дуже довго. Лише цю мить можна назвати щастям. Жінка стільки разів переживає мить щастя, скільки вироджує дітей. Саме народжує. Зникнення болю поєднується з почуттям здивування від вигляду маленького беззахисного червоного тільця, яке показує жінці акушерка. Це мить усвідомлення, що відбулося витворення нового світу, нового життя. Це космічна подія, яку жінка переживає фізично.

Баба гримала в руках дитину, що задрала догори ноги, демонструючи, що вона жіночої статі:

- Дівка! - задоволено сказала баба до Марго.

- Дівчинка! - прошепотіла та.

- Андибере, в тебе дівка! - гукнула баба до дверей.

- Я люблю тебе, моя королево! - у відповідь закричав той.

Треба віддати належне шефові: яким би тяжким не був ранок після святкування початку польового сезону, він уставав рано вранці, обливався холодною водою, готував міцний чай із спеціальних трав і кар для співробітників, які поволі вилазили зі свої спальних мішків, бурчачи про садюгу Камікадзе.

- Суп отдільно, мухи отдільно, - виправдовувався він. - Випивон роботі не повинен шкодити. І У нас купа роботи.

Його співробітники вже звикли до такого графіку, тож слухняно, мов ляльки сеньйора Карабаса, виконували усі його розпорядження.

Марго прокинулася з криком:

- Де моя дитина?

На неї всі подивилися співчутливо і нічого не сказали. Вона озиралася по хліву, який називався клубом, намагаючись зрозуміти: що є насправді, що не насправді.

- Вставай, Марго! Лікувальний чай упрів! -кликав веселий голос шефа.

Марго вилізла з мішка, відчуваючи запаморочення, і попленталася до відра з водою. Вона повторила подвиг шефа: відро крижаної води на голову, і трохи прочунявши, як сомнамбула, приповзла до вогнища, яке шеф розклав на цеглинках за клубом. Крижана вода на голову і чай шефа діяли магічно. Поволі тіло і дух поверталися до житія.

З клубу вийшов бадьорий Вася. Всі заздрісне па нього подивилися: йому, як з гуски вода: виспиться - і як огірочок.

- Нє-е, - замість привітання сказав він. - Цієї трави пить не буду: цілий день доведеться сидіти в сортирі або в кущах.

- Мене слухай, - скомандував шеф. -- Треба вивести всі вчорашні шлаки. Інакше йтиме інтоксикація.

Вася слухняно підсів до вогнища і з огидою став пити чай.

- Слухай, Васьок! Кого ти мені нагадуєш? - замислився шеф.

О десятій усі були в нормі. Шеф провів робочу нараду.

Так, маршрут такий: сьогодні два села. Марго з Андибером на ферму. Берете інтерв'ю в доярок. Як скінчите - по хатах, опитування старих людей. Я з Лесею - до інтелігенції і начальства: школа, сільрада, завклубом, правління колгоспу.