Читать «Ти чуєш, Марго» онлайн - страница 27

- Я за вас, та я за вас, та я на край світу піду. Хочете, хоч зараз підемо ясир збирати?

- Що? — оторопів шеф.

- Ну. не хочете зараз, то можемо завтра!

- Який ясир? - розпитував Васю Камікадзе в повній тиші.

Вася розводив руками, не в змозі чи то підібрати, чи то вимовити слова. Його повіки зрадливої злипалися, і публіка, знаючи, що він от-от упадег| намагалася будь-що втримати його від цього.

- Я шо, - белькотів він. -- Я нічого. Ахмед сказав, Ібрагім зробив.

- Хто такий Ібрагім? - допитувався шеф.- Ти,-чи що?

- Чуєш, Андибере, - засміявся Вася і показав на шефа.- Шо з ним таке? Пахлави об'ївся?

Вася був п'яний, як чіп. Однак усі навколо стали тверезіти.

- До речі, Андибере, класно ти його наколов! Вася зареготав і показав всі свої пеньки в роті.

Як це тобі вдається: щойно ти був у ланцюгу, а тут .дивлюся: Ахмет.у ланцюгу, а ти на коні! Га-га-га! Ти точно характерник!

Шеф схопив Васю за барки.

- А при чому тут я, Ахмете? Я шо? Я нічо! Це все він! їй-бо, він характерник. Я сам бачив на власні очі, як він руками ловить кулі.

- А ще що ти бачив, Ібрагіме?

- А ще бачив, як ти один на один проти татарського загону воював: глипнув на них крізь зігнуту стрілу, так вони самі себе порубали і згинули. Ось так-то.

Усі мовчали. Вася здивовано окинув їх оком: А шо таке? Не поняв! Шо я таке сказав? Гак, - сказала Марго, - нашого полку прибуло... - І налила собі горілки.

Гобі скоро народжувати, - відставив від неї чарку Андибер, узяв за руку і повів до виходу. У Марго округлилися очі.

- Цур тобі, нечистий! - утрутився Сидоренко і, вказуючи на Андибера, зарепетував баб'ячим голосом: - Це він! Це все через нього! Він знається з нечистим! Як тільки він у нас з'явився, ми подуріли!

- Я хрест святий ношу на грудях, - розірвав пазуху Андибер. --їв Бога вірую!

Жінки з цікавістю роздивлялися його волохаті груди.

- Так, - сказала Леська. - Це вже "білочка".

- Що-що? - перепитав Сидоренко.

- Біла гарячка,- гаркнула та.

А ти помовчи - загаласувала зненацька Свєтка і кинулася на подругу. - Ти взагалі з іншого часу!

- Я?! - обурилася та. - Та я, та я...

Вона ловила ротом повітря, як риба на березі, намагаючись знайти відповідний аргумент, однак у цю мить Марго, схопившись за живіт, закричала:

- Рятуйте! Дитина йде!

Усі, крім Васі, який солодко спав, поклавши писок у миску з "олів'є", підскочили з місця і за-І метушилися.

- Паліть піч! - скомандував Сидоренко. - Кидайте побільше дров, і її на черінь! Чоловіки, геть із хати! Повідкривайте всі вікна, двері, порозв'язуйте все, що маєте на собі зв'язаного! А ти, -звернувся він до Марго,- розпусти волосся! Так легше буде народжувати.

Марго не розуміла, що з нею відбувається. Біль розривав тіло, їй цей біль був знайомий. Попередні пологи тривали по дві доби і закінчувалися кесаревим розтином. Марго із жахом подумала: хто ж тут з неї витягне дитину? Біль не можна ні з чим порівняти; Іде дитина. Довгождана. Очікувана. Дитя любові.

Марго кричала від болю. Стогнала. Кидалася. Молилася. Плакала. Кликала на допомогу Матір Божу. Рвала на собі волосся. Хапала за руку бабу-повитуху. Скімлила. Металася по хаті. Стрибала. І гадала. Божеволіла. Вила. Сміялася.