Читать «Ти чуєш, Марго» онлайн - страница 16

Леська була не такою. Вона, зціпивши зуби, щодня вступала в боротьбу за виживання, маючи Однокімнатну квартиру, паралізовану матір і доньку тінейджерського віку з підлітковими комплексами. Леська ніколи не жалілася і ні на що не нарікала, а в житті не була обізлена і заздрісна. І її любили всі. Особливо чоловіки.

Андибер і Марго мовчали про себе, як партизани. І якщо з Марго і так було все зрозуміло: чоловік із комплексом "невизнаного генія", купа дітей, то Андибер інтригував своєю впертою мовчанкою про "дружину-модель" і "сина-вундеркінда". Однак публіка була достатньо вихована, щоб не до-і цитуватися в нього ні про що.

Марго, позираючи на годинника, почала нервуватися: скоро йти додому, а до наболілої проблеми гак і не приступили. Тож вона вирішила йти в атаку, однак не в лобову, а "з тилу":

- Шефе, ану розкажіть нам про своє дитинство на Полтавщині!

- А що вас конкретно цікавить?

- Конкретно цікавлять полтавські козацькі печери. Чи правда, що там відбуваються різні дива?

- Ну. що вам сказати... Хлопці розповідали, що якось натрапили в підземному ході, який проходив через увесь яр, на засохлого чи то змумізованого козака, що сидів у такій ніби келії. Навіть показували шаблю, яку забрали в нього.

І ви їм вірили?

- Спершу вірив, потім, як виріс, уважав це; дитячими вигадками, дитячим фольклором. Такими собі місцевими страшилками.

- А тепер? Що "тепер"?

- А тепер вірите?

- У що?

У те, що в тих печерах позалишалися козацькі тіла.

Які тіла?

Господи, та ви ж щойно розказали про козака, який кілька століть просидів у печері...

- А, про Марка Хапайгроша?

- .Як-як його звали?

- Марко Хапайгріш. Розповідали, що він при-Іч ', із козацьких походів купу скарбів, сховав їх і стеріг... Тобто, й досі стереже...

-А ім'я Хведір Полохливий вам не траплялося к полтавському козацькому фольклорі?

- Не Полохливий, а Полохливець, - зауважила Песька. Отже, вона прийняла правила гри Марго.

- Слухай. Марго! Задовбала ти мене своїми Печерами!

Я задовбала? Та це ви нас усіх задовбали ними! Хай там у вас ностальгія за дитинством, а при чому тут ми?

- Ніякої ностальгії в мене немає! Це ви мене потягли в підвал!

Тут уже обурилися всі. І відразу ж пересваришся. Один Андибер сидів мовчки і посміхався.

- Подивіться на нього, - заверещала Свггка. показуючи довгим нігтем на нього. - Це він... Їй-бо, він - нечистий...

- Так, на Воланда змахує... - погодилася Лесика.

Андибер продовжував лукаво всміхатися.

- А до речі, куди ти зник, Андибере? - поцікавився шеф.

- А я нікуди не зникав. І нікуди не ходив! -спокійно промовив той.

-: От падло, - сказала Свєтка. - Брехло, та й годі.

Він не образився, а продовжував посміхатися, склавши на грудях руки.

- Сидоренко, - пішла на компроміс Марю. А ти де подівся після викарбовування гріхів?

- Заблудився я, - непевно сказав він.

- А як виблудив? - допитувалася далі Марю.

- Якось Бог дав, - промовив він зовсім не характерним жаргоном, проте цілком логічним для матінки Ісидори.

Усіх пройняла блискавкою одна думка, і вони вперіщили свої очиська на Сидоренка, намагаючись роздивитися в нього під сорочкою природні округлості. Той зрозумів, про що всі подумали, махав руками: