Читать «Таємниця піратських печер» онлайн - страница 32

— Як на нього, то він би тут і спати лишився, — пожартував його брат.

Група рушила назад. Дійшовши до отвору, Пако першим виліз нагору, а потім допоміг іншим. Маркос, перш ніж підніматися по мотузку, передав великого ліхтаря. Коли печера освітилася, діти побачили Мочіту, яка щось тримала в зубах.

— Йди сюди, Мочіто! — лагідно покликав Пако.

Мочіта наблизилась, і хлопчик забрав у неї червону палицю.

— Це вона вирила. Для неї це скарб, — сказав він.

Усі вже були нагорі. Відв’язали мотузок і вийшли з печери. І тут Маркос зміркував.

— Якщо археологи ховали тут ящики, — подивився він співчутливо на Пепе, — то вони першими виявили ці малюнки, чи не так?

Маркос мав слушність. Пепе не спало такого на думку. Він відразу знітився. Як можна було припускати, що він перший відкрив малюнки, коли в цій самій печері зберігались знахідки археологів. Отож, прощай його надія на відкриття.

— Гаразд. Тепер ми переконалися, що ящики належали археологам, — сказав його брат. — Але лишається ще одна загадка: як вони могли винести їх, якщо я не зводив очей з печери?

Розділ XVII

АЛІНА ТА ПЕПЕ РИЗИКУЮТЬ

А що як спробувати шукати ящики в таборі археологів? Ця думка Маркоса сподобалася всім. Діти рушили берегом. Аліна гралася з Мочітою. Вона закидала вперед червону палицю, цуценя приносило її й клало до ніг дівчинки, а потім усе повторювалося спочатку. Зрештою палиця впала на піщану косу.

— Гей! Ідіть сюди! — покликала Аліна. — Тут якісь сліди.

Діти підійшли. Це були сліди босих ніг. Навіть пальці було чітко видно. Одні йшли від скель, через пісок, і зникали в морі, а інші вели в зворотному напрямку.

— Судячи з розміру, їх залишила висока людина. Наприклад, Хасінто, — вголос розмірковував Маркос і, підвівши очі, здивувався — От так штука! Сюди йдуть археологи!

І справді, з чагарників вийшли Ірма та Енріке і попрямували до дітей.

— Добридень, — привіталася жінка і незворушно спитала — Ловили рибу?

— Зараз? Ні,— відповів Пако і, на превеликий подив своїх товаришів, додав — Учора ввечері ловили.

— Учора погода була не для ловлі,— зауважила Ірма і звернулась до Аліни — 3 вами не було когось дорослого?

— Артеміо, сусід. Він ночував тут і недавно пішов. А ви коли повернулись?

— Сьогодні вранці,— сказав Енріке. — Нам лишилося дещо оглянути.

Маркос кинув оком на археологів і, здається, почав щось розуміти.

— Ну, що? До табору? Треба навести там лад, — обернувся до друзів хлопчик.

Усі добре знали, що там повний порядок, тож збагнули — це лиш привід. Вони розпрощалися з археологами її рушили. Мочіта побігла за ними з червоною палицею в зубах. У гущавині Маркос зупинив товаришів.

— Треба вирішити, що робити далі,— сказав він. Усі посідали колом на траву.

— Послухай, Пако, чому ти сказав, що ми вчора увечері ловили рибу? — спитала Аліна.

— А щоб вони не зрозуміли, що я спостерігав за печерою, якщо бачили світло мого ліхтарика.

— Ні, ні. Думаю, що вони нічого не бачили, — втрутився Маркос. — Я здогадуюсь, що сталося з ящиками.

— Що? — вигукнули діти майже в один голос.