Читать «Таємниця піратських печер» онлайн - страница 31

Коли всі опинилися внизу, ліхтарик перейшов з рук у руки до Пепе, який був першим у ланцюжку, і група рушила по тунелю.

У тому місці, де треба було нагинатись, Аліна обернулася до Пако.

— Ми, здається, йдемо…

— Так, Аліно, — перебив близнюк. — Ми йдемо в напрямку моря. Це я вчора з’ясував.

Нарешті тунель скінчився і діти опинились у нижньому гроті. Він був досить просторий, порівняно з тісним коридором. Сюди вже долинав шум прибою. З допомогою великого ліхтаря й ліхтарика вони досить легко знайшли підземне озеро.

— Дивовижно! — вигукнув Пепе,

— …вовижно… вижно… ижно… — пішли виляски.

Дітям аж не вірилось, що під глиною — море. Вони надовго застигли, роздивляючись витвір природи.

— Ця печера сполучається з морем, — пояснив Маркос, показуючи на воду. — Подібно до…

— Неймовірно! — вигукнув Пако, який відійшов від групи з ліхтариком у руці.— Неймовірно! Ящики зникли! Як же це могло статися?

Хлопчик був приголомшений. Ящиків, які він бачив на власні очі, на місці не виявилось. Маркос швидко обійшов печеру з ліхтарем.

— Тут нічого немає,— сказав він. — Їх забрали.

— І кудою ж їх винесли, якщо я чатував цілу ніч? Присягаюсь, що не заснув ані на хвилину.

— Тут немає іншого виходу окрім того, через який зайшли ми, — підтвердив Маркос, анічогісінько не розуміючи. Раптом він нахилився — Дивіться!

Хлопчик тримав у руці компас із розбитим склом. Друзі оточили його, гублячись у різних здогадах.

— Такими користувалися моряки, — сказала Аліна.

— Археологи теж, — промовив Пепе. — Компас потрібен у печерах, щоб не заблукати.

Виходить, що ящики належали таки Ірмі та Енріке. Крім шліфованого каменя, це підтверджував і компас.

— Я знаю, що сталося, — впевнено сказав Маркос. — Коли вони побачили нас на узбережжі, то злякалися, що ми виявимо їхні знахідки, й забрали їх. Скористалися тим, що Пако задрімав ненадовго на чатах і…

— Ні! Ні! Я не спав ані секунди, — обурився враз близнюк. — Тут має бути другий вихід. І я його знайду.

Але виходу він не знайшов. Проте, коли Пако почав гарячково водити навсібіч ліхтариком, промінь світла описав дугу під склепінням, і там щось майнуло.

— Що це? — промовив він і присвітив туди.

Коло входу до тунелю, на стелі грота, було видно якісь неоковирні малюнки.

— Піктограми! — захоплено вигукнув Пепе на всю печеру, неначе знайшов дорогоцінний скарб.

Він підбіг і вихопив ліхтарика з братових рук. Освітив ним стелю і застиг, вражений. Це були схематичні зображення, мальовані колами.

— Оце-то так! Це ж справжнє відкриття!

Усі підійшли подивитись на малюнки. На Аліну вони не справили великого враження.

— Невже вони такі цінні?

— Ти навіть не уявляєш собі,— схвильовано відповів їй Пепе й почав пояснювати друзям, що таке відкриття важить більше, ніж будь-який скарб.

Хлопчик був щасливий. Про таку знахідку мріє кожен археолог. Він невідривно розглядав маленькі малюнки, немовби хотів вирвати в них таємниці минулих століть.

Коли діти вирішили повертатись, Пепе погодився неохоче.