Читать «Таємниця піратських печер» онлайн - страница 28

Хлопчик обернувся, відшукуючи вхід до тунелю.

І тут він побачив якусь невиразну чорну тінь. Пако завмер. Він відчув, як мурашки забігали йому по спині.

— Х-хто там? — проказав він тремтячим голосом і, долаючи страх, рушив уперед, сповнений рішучості відбиватися ліхтариком, кулаками й ногами. Ні, йому не привиділось. Пако підступив ближче і зрозумів, що то.

— Скрині! — вражено вигукнув хлопчик. Відлуння повторило: «…ині!»

Він відчув, що весь спітнів. Але невдовзі переляк минув і його охопила цікавість. Чому ці скрині опинились тут?

Хлопчик освітив їх. Це були два видовжені вузькі дерев’яні ящики. Через край одного з них звисав клапоть поліетилену.

«Це не з піратських часів, — подумав хлопчик. — Їх принесено сюди нещодавно».

Він спробував відкрити ящики, та марно. Тоді Пако освітив ліхтариком навколо себе і помітив камінь. Підняв його і вдарив по ящику, що був зверху. Та камінь був над. то маленький, і він не зміг відірвати жодної дошки, лиш трохи сплющив дерево.

— Треба знайти більший, — сказав собі Пако і пошукав ще. Під тьмяним світлом ліхтарика він побачив ще один, але завважив, що він йому мало підходить. Узяв його в руку. Камінь був круглий і шліфований, похватний. Де він бачив подібні? Де?

Пригадав, що вони були розкладені по порядку, під склом… Та це ж було в музеї Академії наук, куди вони ходили з Пепе. Хлопчик вирішив сховати камінь до кишені.

«Тут потрібна викрутка або щось на зразок лома, — подумав він. — Треба йти. Прийдемо сюди всі разом з новими батарейками».

Пако присвітив і легко знайшов тунель. Поминувшії місце, де стеля знижувалась, він дістався до отвору. Потім причепив ліхтарик до пояса і міцно вхопився за мотузок, збираючись вилазити.

Зненацька хлопчик почув якийсь шерхіт і поглянув угору. В отворі печери він побачив невиразну постать людини. До нього тяглася чиясь рука.

Розділ XV

ДІТИ ЗДОГАДУЮТЬСЯ

Пако зойкнув і випустив з несподіванки мотузок.

— Гей! — озвалася тінь. — Це я.

Близнюк здригнувся, та відразу ж упізнав голос Маркоса. Мочіта загавкала. Вона знудьгувалася за своїм другом.

— А я збирався лізти шукати тебе. Кликав-кликав, та все марно. Я подумав, що ти заблукав. Ходімо! Там усі на тебе чекають. Стільки новин!

Коли вони прийшли в табір, Пепе саме переповідав Аліні свою розмову з археологами, які вирішили не марнувати часу й покинути узбережжя.

— Я їх провів до машини й бачив, як вони поїхали, — сказав близнюк.

Четверо друзів посідали півколом перед наметом, щоб послухати Пако. Коли хлопчик розповів про свою знахідку, Аліна вся аж затремтіла.

— Як страшно! — сказала вона, широко розплющивши очі.

Потім Пако показав їм шліфований камінь. Пепе вихопив його у брата з рук.

— Та це справжнє відкриття! Такими каменями індіанці користувались під час своїх ритуалів.

— Отже, що ви на це скажете? — спитав Пако, скінчивши розповідь.

Друзі були збентежені. їм було ясно, що про скарб не могло бути й мови, бо ж ящики зовсім нові. Але що тоді в них? Ніхто не мав ані найменшого уявлення. Аж тут Пепе, який розглядав камінь, клацнув пальцями.