Читать «Таємниця піратських печер» онлайн - страница 24

— То, мабуть, цікаво. Але куди цікавіше те, що нам розповіла бабуся, — відказав Маркос, входячи в дім. Та тільки-но він зібрався поділитися з ними почутим від старої, як його перебив голос:

— Аліно! Аліно! Йди сюди!

Це бабуся озвалася з кімнати.

— Добридень, Атанасіо! — привітала вона Пепе, коли той зайшов до кімнати. — Ти знаєш, я, здається, пригадала назву корабля.

— Якого корабля, бабусю? — здивовано спитав хлопчик.

— Так-так, корабля, — втрутився несподівано Маркос і моргнув близнятам, щоб ті не заважали. — То як він називається, бабусю?

— Оце згадала. Він мав три щогли з вітрилами і чорний прапор з черепом та схрещеними кістками. І звідти вивантажували скриню за скринею.

— А як він називався? — наполягала Аліна.

— Зажди. Щось схоже на Коко… Коко… Погано було видно. Коко… Кокону. Так, саме так. Корабель називався так — «Кокону». «Кокону».

У кафетерії діти ласували морозивом, але одна річ не давала їм спокою. По дорозі сюди вони тільки й говорили про судно «Кокоанут», про шаблю та про скарб. Він таки існує! І якщо зараз панувала мовчанка, то лише тому, ще їм принесли замовлене.

— Хлоп’ята! — пролунав голос від сусіднього столика. Діти озирнулись.

Це був касир Антоніо, який теж ласував морозивом.

— Чи сподобалось вам узбережжя? — спитав він.

— Авжеж, — відповів Маркос. — Було дуже цікаво. Ми багато чого бачили.

— І що ж саме?

— Печери й таке інше, — сказав Пепе і похвалився: — Ми навіть заприятелювали з археологами.

— О! То й печери ви оглядали разом з ними, еге ж?

— Оглядали, — відповів близнюк. — І нічого не знайшли Але завтра ми будемо там, і я ще схожу до печер.

— Ви знову йдете на узбережжя? — серйозно спитав чоловік і, не чекаючи на відповідь, застеріг — Ви не повинні цього робити.

— Чому, Антоніо? — спитала Аліна, здвигнувши плечима.

— Ви бачили Хасінто?

— Бачили, — відповіла дівчинка.

— А він не підглядав за вами?

Діти змовчали. Вони не хотіли брехати. Але ж за ними хтось таки підглядав.

— Він завжди так робить, коли хто-небудь туди заходить. Я вам дам одну пораду: не ходіть на узбережжя. Так буде краще для вас.

— Хасінто й мухи не скривдить, — промовив не дуже впевнено Пако.

— Хтозна, — сказав чоловік, обвівши дітей поглядом.

І тут Аліна перекинула вазочку з морозивом. Кілька крапель шоколаду бризнули їй на блузу.

— Треба швидше йти додому, щоб мама замила плями, — сказала дівчинка.

— Так, ходімте, — підвівся Маркос, глянувши, що всі вже упорались із морозивом.

Потай діти раділи, що так склалось. Розмова з Антоніо стала трохи неприємною, бо чоловік брав під сумнів найпривабливіше і найтаємничіше з усього, що вони будь-коли бачили. Діти попрощалися з ним і пішли, жваво обговорюючи, як вивести плями на одязі.

Касир лишився сидіти в мовчазній задумі, доки зграйка дітей не завернула за ріг, прямуючи додому. Потім він глянув на своє морозиво, відсунув його вбік і підвівся.

Коли Антоніо вийшов з кав’ярні, стало помітно, що він трохи припадав на ногу.

Розділ ХIII

ДОБРІ ТА ПОГАНІ НОВИНИ

Наступний ранок почався добре. Сусіда Артеміо приніс їм свій ліхтарик та міцний мотузок, і діти лаштувались у дорогу, щоб вийти після сніданку.