Читать «Тіні забутих предків. Новели (збірник)» онлайн - страница 202

Михаил Михайлович Коцюбинский

Се все, що лишилось од мого роману…

* * *

Завжди хвилююсь, коли бачу агаву: сіру корону твердого листу, зубатого по краях і гострого на вершечку, як затесаний кіл. Розсілася по терасах і коронує скриту силу землі.

Або її цвіт – високий, до щогли подібний зелений стовбур з вінцем смерті на чолі.

Бо така таємниця агави: вона цвіте, щоб умерти, і умирає, щоб цвісти.

Ось вона – та, що вічно мене хвилює, що тільки раз розцвітає квіткою смерті. Сиза серединка міцно згорнулась і в муках, зціпивши зуби, одриває од серця листок за листком. Закаменіла на каменистому ґрунті і прислухається з жахом, як росте, стигне і рветься з неї душа.

І так роками.

Там десь, глибоко, під сірим дзвоном коріння, щось вистигає таємно, витягаючи силу з серця землі, а агава з одчаєм стулює листя, немов почуває, що родини принесуть смерть.

І на кожнім листку, який з болем одриває од серця, лишається слід од зубів.

Все має пору, для всього приходить свій час.

І для агави. Те, що таїлося в ній, продирає нарешті тісні обійми і виходить на волю, як велет, несучи на могутньому тілі, яке може зрівнятись хіба з сосною, цвіт смерті.

Обвіяна вітром, ближча до неба, агава бачить тепер, чого не бачила перше. Вона бачить море і скелі, перша стрічає схід сонця, остання ловить червоний захід, а вітер шумить коло неї так само, як і в короні дерев.

Сизі листя в’януть тим часом під нею, одхиляються, як недужі, по них стікають дощі, сині зуби мертво блищать на сонці, корона сохне і м’якне, наче ганчірка, а квітка на високому пні вітає сонце і море, скелі та далекі вогкі вітри гордим і безнадійним привітом засуджених передчасно на смерть.

Одчиняючи вранці вікно, я раз у раз бачу ряд цвітучих агав. Стоять, стрункі і високі, з вінцем смерті на чолі, й вітають далеке море.

Ave, mare, morituri te salutant!..

Літо 1912 р.

Виноски

1

Безлісній горі. (Тут і далі примітки автора, якщо не вказано інше.)

2

Штани.

3

Царинка – обгороджений сінокіс близько од села.

4

Смереки, рід наших ялинок.

5

Острива – суха смерека з галузками, на якій сушиться сіно.

6

Худобу.

7

Диких верхах гір.

8

Лісові ягоди.

9

Ватра – вогнище.

10

Довга на сажень сурма з дерева і з кори.

11

Суточки – обгороджена гірська стежка.

12

Плай – гірська стежка.

13

Жінота.

14

Плови – негода, дощі.

15

Огорожа з дерев’яних лат.

16

Обороги – повітка на сіно.

17

Дерев’яний намет, в якому живуть ввівчарі та роблять сир (будз, бриндзю).

18

Путини – дерев’яна посудина.

19

Бовгар – коров’ячий пастух.

20

Струнка – намет для доїння овець.

21

Козар – козячий пастух.

22

Полиці під дахом.

23

Жентиця – сироватка.

24

Туман.

25

Буришка – картопля.

26

Габá – хвиля.

27

Гоц – водопад.

28

Кашіца – дерев’яна обшивка берегів.

29

На роботах у лісі.

30

Верхній одяг із відкидними рукавами. (Прим. ред.)

31

Смушевої шапки. (Прим. ред.)

32

Добре вино (літ.: буне вин; молд.). (Прим. ред.)

33

Матула – по-молдуванському здоровезний волок; матульняк – рибалка на рибному заводі.

34

Йшов дрібний дощ. (Прим. ред.)

35

Візника. (Прим. ред.)

36

Горець-чабан (молд.). (Прим. ред.)

37

Швидше! (молд.) (Прим. ред.)

38

Так у Бессарабії називають українські колонії.