Читать «Сховай мене від темряви» онлайн - страница 87

— Чорт з тобою довбень! — Крикнув Ілай на помічника жреця Максима. І вже пошепки додав: «Я ж сказав поховати його». Я вп’яла в нього погляд. Спочатку думала мені почулося, а потім зрозуміла, що бачила не сплячого жреця Олександра на жертовнику, а мертвого. Тільки дурман трав не дав тоді цього розгледіти. І як завжди Ілай знав і був при справі.

— Виженіть її на вулицю! — Вчулося з усіх кутків. Люди повставали й вказували на мене пальцями. Вадим і Ілай закрили мене собою.

— Люди, що ви робите? — Питав Вадим. — Ви бачили, що там відбувається?

— Нам все одно. Дайте той тварюці те, що вона вимагає. Ви чули, ми тоді залишимося в живих!

— Ніхто з вас не залишиться в живих, як тільки ви відчините двері храму. Тільки те, що вони зачинені стримують істот. Навіть земля навколо святилища не лякає їх, бо вона не є святою, через отаких покидьків як він! — Крикнув Ілай, вказуючи рукою на Максима. Той спочатку злякався. Вся його невеличка статура зіщулилася під громом голосу серафиму, аж раптом, він рявкнув: «Гонить її звідси! Вона бестія, привела сюди все це стадо мерців! Віддайте її на пожерту істотам!» Натовп швидко підхопив істерію. Перелякані на смерть люди волали й кинулися разом в наш бік. Відступати було нікуди. Ілай розправив крила, його поза натякала на те, що якщо хтось підійде ближче — йому не жити. Люди зупинилися, хтось охав і ахав. У світлі безупинно мерехтливої блискавки я побачила, що то були не зовсім поетичні крили янгола. Вони більше нагадували крила кажана, тільки з лезами по краях. Завширшки вони були приблизно по півтора метра. На голові вимальовувалися два роги. Врешті Ілай не був якимось там Купідоном, він — воїн Небес. Хто сказав, що янголи повинні бути тихенькими та гарненькими. Мене заворожив вигляд відчайдушного бійця, навіть скажу більше, я захоплювалася ним. Хоча і недоречно це робила.

— Потвора! — Крикнув помічник жерця. — Він потвора. Вбиймо і його!

— Як вам не соромно! — Крикнула я. — Ви…Ви, жіночка, ще декілька годин тому вас врятував мій друг. А зараз ви хочете вбити мене? І вас, — тикнула я в декількох людей, — я впізнала. Ви пили за здоров’я Ілая в таверні «СинійКіт». А тепер, що ж з вами таке, люди?! — Але мене ніхто не слухав. Кожен щось кричав, розмахував руками, але не підходив. Мрець позаду нас захрипів.

— Ваш час виходить. — Вадим підійшов до нього й одним змахом своєї велетенської руки звернув йому шию. Потім відтягнув в кімнату пастора, що знаходилася за амвоном.

— Вам всім потрібно заспокоїтися і повернутись на свої місця. Ця дівчина скоро сама звідси піде. Вгамуйтесь, я вас дуже прошу. А кому дуже кортить, — і він глянув на Максима, — я особисто вб’ю. — Він сказав це тихо, але впевнено. Небезпечні нотки голосу Ілая важко було не зрозуміти. «Ілай, — шепнув Вадим, — склади свої крила. Люди й так достатньо налякані. — І вже вголос. — Всі заспокоїлися?»