Читать «Сто днів. Левіафан (збірник)» онлайн - страница 9

Міністр уже стояв у кімнаті й схилив голову. Імператор не ворухнувся. Здавалося, ніби міністр схилився не так, як схиляють голову перед великим, а так, як тримають її, щоб сховати обличчя, вдаючи, ніби шукають чогось на підлозі. Імператор думав про розбите розп’яття, яке намагався приховати лівим чоботом і, звичайно, приховав би від кожного, але не від погляду цього поліцая. Імператорові видалося негідним, що він покинув своє місце, і негідним, що він щось приховує.

– Дивіться мені в обличчя! – наказав він, надавши своєму голосу давнього переможного звучання.

Міністр підвів голову. Він мав висохле обличчя, а його очі непевної барви, десь між ясною і темною, марно намагалися остаточно розплющитись і опиратися тискові повік, які самі собою опускалися знову, хоча міністр удавав, ніби всякчас намагається знову підняти їх. Його міністерський мундир був бездоганним і відповідав усім приписам, але, немов щоб нагадати про незвичну нічну годину, якої господар був змушений одягти його, був застебнутий не до кінця. Немов випадково один ґудзик на жилеті лишився вільним. Імператор мав помітити цей ґандж і таки справді помітив.

– Поправте одяг! – наказав імператор.

Міністр усміхнувся й застебнув ґудзика.

– Ваша Величносте, – заговорив міністр, – я ваш слуга!

– Вірний слуга! – кинув імператор.

– Найвірніший! – додав міністр.

– Щось я не помічав цього останні десять місяців, – лагідно дорікнув імператор.

– Крім останніх двох місяців, – заперечив міністр. – Для мене щастя знову бачити тут Вашу Величність, і два останні місяці я працював.

Міністр говорив повільно і тихо. Він не підвищував і не знижував тону. З його вузеньких вуст слова виповзали, наче круглі, добре вгодовані тіні, досить гучні, щоб їх почули, і досить обережні, щоб не видаватись такими сильними, як слова імператора. Свої довгі, ледь зігнуті руки міністр безпорадно і шанобливо тримав на стегнах. Здавалося, ніби він уклоняється навіть руками.

– Я вирішив, – проказав імператор, – поховати минуле. Ви чуєте, Фуше? Минуле. Воно безрадісне.