Читать «Сто днів. Левіафан (збірник)» онлайн - страница 133

Він сам завинив у тому. Бо поводився аж ніяк не так, як приписують удівцеві закони й гідність жалоби. Якщо йому ще простили незвичайну дружбу з матросом Комровером і відвідини сумнозвісного шинку Подгожева, то все-таки не могли, не відчувши найтяжчих підозр, не помітити його частих походів до того шинку. Після смерті дружини Нісен Піченик майже щодня навідувався до шинку Подгожева. Він став залюбки попивати питний мед. А що згодом мед почав видаватися йому засолодким, став додавати до нього горілки. Інколи до нього підсідала яка-небудь непутяща дівчина. І він, що ніколи в житті не знав іншої жінки, крім своєї вже небіжчиці дружини, і не мав жодної іншої пристрасті, як пестити своїх справжніх жінок, тобто коралі, сортувати й нанизувати їх, у сумнівному шинку Подгожева інколи піддавався впливу дешевої білої жіночої плоті і власної крові, що глузувала з гідності його міщанського й статечного життя, а ще й дивовижному гарячому забуттю, яке струменіло від дівочих тіл. Піченик пив і пестив дівчат, які сиділи поруч, інколи навіть у нього на колінах. Він відчував насолоду, не меншу насолоду, ніж тоді, коли, наприклад, грався коралями. Своїми міцними, вкритими рудуватим волоссям пальцями він намацував, щоправда, не так вправно, ба навіть сміховинно безпорадно, пипки дівочих грудей, червоні, як деякі коралі. І пускався берега, як ото кажуть звичайно, швидко, щоразу швидше, майже день у день. Він сам це відчував. Обличчя йому змарніло, худезна спина зігнулася, сюртук і чоботи він уже не чистив, бороду не розчісував. Щоранку і щовечора машинально проказував молитви. Він і сам відчував: він уже не просто торгівець коралями, а Нісен Піченик, колись видатний торгівець коралями.

Він відчував: ще рік, ще півроку – і він стане посміховиськом містечка, але що йому, власне, до цього? Не Прогроди, океан – його батьківщина.

Отже, одного дня він дійшов рішенця, який виявився згубним для нього.

Але перед тим навідався якось у Сучки, і дивіться: в крамниці Єньо Лакатоша з Будапешта побачив усіх своїх давніх покупців, що замріяно дослухалися до галасливих пісень із фонографа і купували целулоїдні коралі, по п’ятдесят копійок за разок.

– Ну, а що я вам казав рік тому? – гукнув Нісену Піченику Лакатош. – Хочете ще десять пудів, двадцять, тридцять?

– Я вже не хочу ніяких фальшивих коралів, – відповів Нісен Піченик. – Щодо мене, я торгую тільки справжніми.

8

Він поїхав додому, в Прогроди, і тихесенько й потай пішов до Веніаміна Брочинера, що тримав бюро подорожей і продавав емігрантам квитки на пароплав. До них належали передусім дезертири і вбогі євреї, які були змушені виїхати до Канади чи Америки і завдяки яким жив Брочинер. Він був у Прогродах представником однієї гамбурзької судноплавної компанії.

– Я хочу їхати до Канади! – заявив торгівець коралями Нісен Піченик. – І то якомога швидше.

– Наступний пароплав називається «Фенікс» і відпливає з Гамбурга за два тижні. До того часу ми виготовимо вам папери, – мовив Брочинер.

– Гаразд-гаразд, – кивнув Піченик. – Тільки нікому не кажіть!