Читать «Сон кельта» онлайн - страница 95

Йому приснилася мати в одному з озер Велсу. Лагідні промені сонця пробивалися крізь листя високих дубів, і, тремтячи від збудження, він побачив, як перед ним з’явився мускулистий хлопець, якого він сьогодні вранці фотографував на пристані в Іквітосі. Що він робив у тому велському озері? Чи то було ірландське озеро, в Ольстері? Стрункий силует Анни Джефсон зник. Його тривога пояснювалася не смутком і жалістю, які породила в ньому поневолена людність у Путумайо, а відчуттям, що хоч він і не бачить її, Анна Джефсон мандрує околицями, дивлячись на нього з-поза вершин високих дерев. Його страх, проте, не пом’якшило дедалі сильніше збудження, з яким він дивився, як наближається до нього хлопець із Іквітоса. Торс у нього був забризканий водою озера, з якого він виринув, наче озерний бог. За кожним кроком його м’язи підстрибували, а на його обличчі була зухвала усмішка, від якої він здригався й тремтів уві сні. Коли прокинувся, то з огидою виявив, що в нього виверглося сім’я. Він помився й перевдягнув штани й труси. Він відчував сором і невпевненість у собі.

Він зустрівся з членами Комісії, приголомшеними тими свідченнями, які вони одержали від барбадосців Дейтона Крентона та Симбада Дугласа. Колишні десятники дали не менш брутальні свідчення, ніж Епонім дав Роджерові Кейсменту. Найбільше їх жахало те, що як Дейтон, так і Симбад були насамперед одержимі тим, щоб довести свою непричетність до продажу тих кількох десятків вітото на колумбійські каучукові плантації.

— Вони анітрохи не переймаються ні шмаганням, ні каліченням, ні вбивствами, — повторював ботанік Волтер Фолк, що, здавалося, не мав уявлення, до якого лиха може довести людину жадібність. — Усі ті жахіття здавалися їм чимось найприроднішим у світі.

— Я не зміг дослухати до кінця все свідчення Симбада, — признався Генрі Філґалд. — Мусив вибігти з кімнати, щоб виблювати.

— Ви всі читали документацію, яку надав нам ФорінОфіс, — нагадав їм Роджер Кейсмент. — Ви думали, що звинувачення Салданы Рока та Гарденберга — чисті фантазії?

— Не фантазії, але перебільшення, — відповів йому Волтер Фолк.

— Після цього аперитиву я запитую себе, що ми побачимо в Путумайо, — сказав Луїс Барнес.

— Вони вжили застережних заходів, — припустив ботанік. — Вони покажуть нам прикрашену картину.

Консул урвав їхню розмову, повідомивши, що сніданок подано. Крім нього, — він з апетитом поїв риби із пальмовим салатом, загорнутої в листя маїсу, — члени комісії ледве доторкнулися до їжі. Вони мовчали, поглинуті спогадами про свої недавні інтерв’ю.

— Ця подорож буде спусканням до пекла, — проголосив Сеймур Белл, який щойно приєднався до групи. Він обернувся до Роджера Кейсмента. — Ви вже крізь це пройшли. Ви зможете вижити.