Читать «Сон кельта» онлайн - страница 72

— Ви мали все, — бурмотів шериф у нього за спиною. — Дипломатичні доручення. Урядові нагороди. Король зробив вас дворянином. А ви продалися німцям. Яка підлість! Яка невдячність!

Він зробив паузу, й Роджерові здалося, що він зітхнув.

— Щоразу, коли я думаю про свого бідолашного сина, який загинув в окопах, я кажу собі, що ви один із його вбивць, пане Кейсмент.

— Я співчуваю вам, що ви втратили сина, — відповів Роджер, не обертаючись. — Знаю, ви мені не повірите, але я не вбив ще жодної людини.

— У вас уже не буде часу, щоб когось убити, — сказав шериф. — Богу дякувати.

Вони підійшли до дверей кімнати для побачень. Шериф залишився зовні, біля охоронця. Лише візити капеланів були приватними, під час будь-яких інших у кімнаті побачень завжди був присутній або шериф, або охоронець, або обидва. Роджер зрадів, коли побачив стрункий силует священика. Отець Кейрі підійшов до нього й потис йому руку.

— Ви зробили запит, і я вже маю відповідь, — повідомив він йому, всміхаючись. — Ваш спогад був точним. Вас і справді хрестили дитиною в парафії Рил, у Велсі. Вас записано до книги реєстрацій. На хрестинах були присутні ваша мати і дві ваші тітки з материнського боку. Ви не маєте потреби знову вступати до католицької церкви. Ви завжди перебували в ній.

Роджер Кейсмент ствердно кивнув головою. Отже, давній спогад, який супроводжував усе його життя, був правдивим. Мати охрестила його потай від батька під час однієї із своїх подорожей до Вел су. Він зрадів, що ця таємна подія встановлює особливі взаємини між ним і Анною Джефсон. І зрадів ще й тому, що в такий спосіб почувався більше у згоді із самим собою, зі своєю матір’ю, з Ірландією. Так ніби це його наближення до католицької релігії було природним наслідком усього того, що він робив і намагався робити в ці останні роки, включно з його помилками та невдачами.

— Я читаю Томаса де Кемпіса, падре Кейрі, — сказав він. — Досі мені було дуже важко зосередитися на читанні. Але в останні дні мені це вдається. Я читаю протягом кількох годин у день. «Наслідування Христа» — чудова книжка.

— Коли я навчався в семінарії, ми багато читали Томаса де Кемпіса, — погодився з ним священик. — «Наслідування Христа» — найбільше.

— Я почуваюся набагато спокійнішим, коли мені щастить заглибитися в ці сторінки, — сказав Роджер. — Так ніби я відокремлююся від цього світу й переходжу в інший, без жодних труднощів проникаю в суто духовну реальність. Падре Кротті мав слушність, коли рекомендував мені цього автора там, у Німеччині. Хоч я навіть уявити собі не можу, за яких обставин я міг би натрапити на його улюбленого Томаса де Кемпіса.

Перед їхньою зустріччю в кімнаті побачень поставили невеличку лавку. Вони сіли. Їхні коліна доторкалися. Отець Кейрі прослужив понад двадцять років капеланом у лондонських в’язницях і провів в останню дорогу багатьох засуджених на смерть. Постійне контактування з в’язнями не зробило його характер жорстким. Він був розсудливим і уважним, і Роджер Кейсмент відчув до нього симпатію з першої їхньої зустрічі. Він ніколи не чув із його уст нічого такого, що могло б завдати йому болю. Навпаки, коли він хотів поставити йому якесь запитання або поговорити з ним, його делікатність була надзвичайною. Поруч із ним Роджер завжди почував себе добре. Падре Кейрі був високий, кощавий, майже схожий на скелет, із дуже білою шкірою й гострою сивою борідкою, яка покривала частину його підборіддя. Він мав завжди вологі очі, так ніби щойно плакав, навіть у ті хвилини, коли сміявся.