Читать «Сон кельта» онлайн - страница 243

Майже в той самий час, як і ірландська «Народна армія», були утворені з ініціативи професора Еойна Мак-Нейла, якому допомагав Роджер Кейсмент, ірландські «Добровольці». Ця організація від самого початку розраховувала на підтримку підпільного Ірландського республіканського братства, народного ополчення, яке вимагало незалежності для Ірландії й яким керував із безневинної тютюнової крамнички, що служила йому прикриттям, Том Кларк, легендарний персонаж у націоналістичних гуртках. Він просидів п’ятнадцять років у британських в’язницях за терористичні замахи із застосуванням динаміту. Після цього виїхав на заслання до Сполучених Штатів. Звідти керівники «Клану на Ґаел» (північноамериканського відгалуження Ірландського республіканського братства) послали його в Дублін, щоб, задіявши там свій організаторський геній, він створив підпільну мережу. Він так і зробив: у свої п’ятдесят два роки він був здоровий, невтомний і точний. Британська шпигунська агентура не змогла встановити його особу. Обидві організації працювали в тісному, хоч і не завжди легкому, співробітництві, й багато прихильників належали до обох відразу. Також приєднувалися до «Добровольців» члени Ґельської ліги, войовничі учасники «Син Файну», організації, що робила свої перші кроки під керівництвом Артура Ґрифіца, члени «Стародавнього ордену іберійців» і тисячі незалежних.

Роджер Кейсмент працював із професором Мак-Нейлом і Патриком Пірсом над редакцією маніфесту засновника ірландських «Добровольців» і з хвилюванням у душі перебував у великому натовпі учасників мітингу в дублінській Ротонді 25 листопада 1913 року, першого публічного акту організації. Від самого початку, як і планували Мак-Нейл та Роджер, ірландські «Добровольці» стали військовим рухом, який планував рекрутувати, муштрувати й озброювати своїх членів, поділених на взводи, роти й полки по всій Ірландії на той випадок, якщо вибухнуть збройні повстання, а цього не слід було виключати, з огляду на нестабільну політичну ситуацію.

Роджер душею й тілом присвятив себе роботі для «Добровольців». У такий спосіб він налагодив тісні зв’язки й міцно заприятелював із їхніми головними керівниками, серед яких було чимало поетів і письменників, таких як Томас Мак-Донеґ, що писав п’єси й викладав в університеті, й молодий Джозеф Планкет, хворий на легені й інвалід, який, попри свої фізичні вади, дихав надзвичайною енергією: він був не менш щирим католиком, аніж Пірс, зачитувався містиками й був одним із засновників театру «Абат». Активна діяльність Роджера на користь «Добровольців» займала його дні та ночі між листопадом 1913 року та липнем 1914-го. Він описав у щоденниках свою участь у мітингах у таких великих містах, як Дублін, Белфаст, Корк, Лондондеррі, Ґолвей і Лімерік, а також у містечках і селах перед сотнями, а іноді лише перед кількома слухачами. Його промови починалися спокійно («Я протестант з Ольстеру, який захищає суверенітет і визволення Ірландії з-під колоніального англійського ярма»), але, мірою того як він говорив, він збуджувався й закінчував на епічних нотах. Публіка майже завжди вітала його бурхливими оплесками.