Читать «Сон кельта» онлайн - страница 239

Герберт завжди ставився терпимо й дещо насмішкувато до націоналізму Роджера. Але в той вечір він звинуватив друга в тому, що він сповідує націоналістичну ідею надто екзальтовано, не раціонально, майже фанатично.

— Якщо більшість ірландців хочуть відокремитися від Великої Британії, нехай собі відокремлюються, — сказав він. — Але я не вірю, що Ірландія багато чого доб’ється, маючи власний прапор, власний герб і власного президента республіки. Не вірю й у те, що завдяки цьому вона розв’яже свої економічні та соціальні проблеми. На мою думку, ліпше нехай вона здобуде собі автономію, якої вимагають Джон Редмонд та його прихильники. Вони також ірландці — чи не так? І вони становлять велику більшість супроти тих, котрі, як ти, вимагають відокремлення. Правду кажучи, ніщо з цього особливо мене не турбує. Тому мені дивно бачити, яким нетолерантним зробився ти. Раніше ти дослухався до резонів, Роджере. А тепер лише з ненавистю проклинаєш країну, яка також є твоєю, є країною твоїх батьків і братів. Країною, якій ти так достойно служив протягом багатьох років. І яка визнала твої заслуги, чи не так? Вона надала тобі дворянський титул, увінчала нагородами, найпочеснішими в королівстві. Невже це нічого для тебе не означає?

— Ти хочеш перетворити мене на вдячного жителя колонії? — урвав його Кейсмент. — Хочеш, щоб я обрав для Ірландії ту долю, яка дісталася Конго і проти якої ми з тобою так боролися?

— Між Конго й Ірландією лежить дорога в кілька світлових років, так мені здається. Хіба на півостровах Коннемара англійці відрубують аборигенам руки й мережать їм канчуками спини?

— Методи колонізації в Європі набагато витонченіші, Герберте, але не менш жорстокі.

Свої останні дні в Парижі Роджер уникав торкатися теми Ірландії. Він не хотів, щоб його дружба з Гербертом зазнала шкоди. Він із великим жалем думав, що в майбутньому, безперечно, коли він усе більше втягуватиметься в політичну боротьбу, дистанція між ним і Гербертом може збільшитися настільки, що зруйнує їхню дружбу, одну з найтісніших, які він мав у житті. «Невже я справді перетворююся на фанатика?» — не раз запитував він себе після того й іноді з великою тривогою.

Повернувшись у Дублін, у кінці літа, він уже не зміг повернутися до своїх уроків ґельської мови. Політична ситуація дедалі більше загострювалася, й він відразу відчув, що не зможе не брати в ній участі. Проект Гоум-Рул, який обіцяв дати Ірландії парламент і широку адміністративну та економічну свободу, підтримуваний Ірландською парламентською партією Джона Редмонда, був схвалений у палаті громад у листопаді 1912 року. Але палата лордів відкинула його через два місяці. У січні 1913 року в Ольстері, юніоністській цитаделі, де панувала місцева англофільська й протестантська більшість, вороги автономії на чолі з Едвардом Генрі Карсоном розвинули злостиву кампанію. Вони утворили організацію під назвою «Добровільні сили Ольстеру», в яку записалися понад сорок тисяч людей. То була політична організація й військова сила, готова в разі потреби збройно воювати проти запровадження в Ольстері Гоум-Рул. Ірландська парламентська партія під проводом Джона Редмонда боролася й далі за автономію. Друга редакція закону була схвалена в палаті громад і знову зазнала поразки в палаті лордів. 23 вересня Юніоністська рада проголосила себе Тимчасовим урядом Ольстеру, тобто вона мала намір відколотися від решти Ірландії, якщо автономія буде схвалена.